ПЦУ добиває залишки УПЦ КП

Не встигло ще охолонути тіло померлого глави УПЦ КП Філарета Денисенка, як у ПЦУ почали спецоперацію з остаточної ліквідації дітища покійного — «Київського патріархату». Одразу після смерті, Епіфаній і Ко фактично захопили тіло свого покійного наставника. Навіть попри те, що Філарет категорично заборонив відспівувати себе в ПЦУ, Думенко обмежив доступ до померлого ієрархам УПЦ КП, демонстративно розпорядившись про перші заупокійні заходи саме в Архангело-Михайлівському Золотоверхому монастирі ПЦУ, а не у Володимирському соборі УПЦ КП, що тривалий час був кафедральним храмом Філарета.

Вкрай плачевно йдуть справи і з самим Володимирським собором Києва. Ще зранку біля храму був приставлений наряд поліції, а вже до вечора собор був фактично оточений правоохоронцями. Мета таких «заходів» одна — не допустити зборів ієрархів УПЦ КП і, надалі, передати сам собор і прилеглі адміністративні приміщення у власність ПЦУ. За словами очільника Сумської єпархії УПЦ КП Никодима Кобзаря, який є одним із противників розчинення «Київського патріархату» в ПЦУ, доступ до Володимирського собору повністю обмежений. Ієрархи, які зібралися для того, щоб обрати місцеблюстителя, не змогли потрапити всередину і повноцінно провести свої збори.

Показово, що до смерті самого Філарета в державі ставляться як до рядової і непримітної події. На тлі тих почестей, які останні кілька днів віддають покійному Патріарху Грузинському Іллі, в Україні ставлення до смерті родоначальника невизнаної автокефальної структури, м’яко кажучи, буденне. Природно, у день похорону буде багато пафосу: хвалебні промови, великі букети квітів, можливо, навіть почесна варта. Однак щиро провести в останню путь свого очільника прийде значно менше людей, ніж хтось міг би собі уявити. А в цей час, на задньому фоні, відбуватиметься «дерибан» залишків майна покійного Філарета його колишніми учнями та остаточне поглинання УПЦ КП.

Безумовно, ми можемо написати про те, скільки горя приніс Денисенко Українській Православній Церкві, але чомусь немає такого бажання. Суто по-християнськи, нам шкода Філарета, адже Господь давав йому так багато часу для переосмислення і покаяння, а він цим часом не скористався, — спочатку не хотів, а під кінець життя вже просто не міг. Суто по-людськи, вкрай неприємно спостерігати за тим, як представники ПЦУ безцеремонно, — однак — за звичкою, — знищують усе те, що було дорого тисячам людей, яких Думенко лицемірно називав «своїми». Що може бути гірше, коли учні глумляться над пам’яттю свого вчителя. Ця ситуація багато що говорить про них як про особистостей.

Співчуваючи всім тим, для кого смерть Філарета стала по-справжньому непоправною втратою, ми закликаємо членів УПЦ КП зробити той крок, на який так і не наважився ваш наставник — повернутися в ту Церкву, біля витоків якої він стояв ще тоді, коли не ступив на хибний шлях. І ви, дорогі друзі, прекрасно знаєте, що йдеться не про ПЦУ.