Не дайте обдурити себе знову

Останнім часом ми стали помічати, що православні українці, в очікуванні майбутніх виборів, шукають, до якого берега пристати. Серед усього нелюдського і антицерковного українського політикуму люди намагаються знайти хоч когось за принципом «кращий з найгірших».

Сьогодні на цю роль претендує Олексій Арестович, який, несподівано для сучасної української політичної повістки, роздає, на перший погляд, адекватні коментарі, в тому числі — щодо ситуації навколо Української Православної Церкви. Окремі представники духовенства УПЦ вже на повну демонструють лояльність до зазначеного персонажа, формуючи, таким чином (свідомо чи ні), відповідне ставлення до Арестовича у церковного суспільства.

Ми, звичайно ж, не претендуємо на істину в останній інстанції, але дивимося трохи вище рутинної ситуації, хоча б іноді аналізуючи процеси, що відбуваються. Тому хочемо з повною відповідальністю сказати вам — не обманюйтеся. На жаль, віруючі люди, по простоті і незлобивості, практично завжди довіряються тим, хто хоч щось добре скаже про Церкву. Скільки років нас водили за ніс політики своєю псевдоцерковністю. Пам’ятаєте Петра Олексійовича, який «і в Дивеєво, і на Валаам»? А пам’ятаєте Зеленського, у якого «дружина ходить в храм УПЦ», «друг Баканов — православної душі людина» і «Трофимов Блаженнішому букет подарував»? За останнім взагалі дикі чутки ходили, мовляв, на нього перед виборами так вплинув Блаженніший, що він пообіцяв хреститися, якщо вибори виграє. А пам’ятаєте ОПЗЖ — яка друга фракція в парламенті?

Точно така ж ситуація з Арестовичем! Ми попереджали близько місяця тому, що під нього готуватимуть політичний проект, який, в процесі майбутніх парламентських виборів, буде нібито опозицією політичній силі Зеленського. Ключове слово в цьому твердженні — «нібито».

Є така тактика — «хороший і поганий поліцейський». Так от, в українській політичній системі таку тактику використовують вже дуже давно. Наприклад, противагою » Партії регіонів» свого часу була ВО «Свобода», яку навмисно робили максимально радикальною, щоб туди подалися всі найбільш «противні противники» політики Януковича. Саме в «Свободу», а не в БЮТи, і інші «ТАКи».

Точно так само збираються зробити і цього разу. Створять якусь політсилу, в якій що ні депутат — то «єлейний рот», і вони будуть «забивати баки» противникам агресивної політики «поганого поліцейського», яким є Зеленський. Однак, коли обидві ці сили пройдуть до парламенту, вони, в найпотрібніший момент, голосуватимуть спільно і точно так само, як і зараз. Цим вони вирішать відразу кілька питань — послаблять реальну опозицію (в особі Порошенка), яка, звичайно, нічим не краща, і створять ту саму монобільшість, яка просто складатиметься з двох партій.

Як показує практика, потрібно діяти від зворотного. Тобто, якщо людина журиться про долю Церкви, то швидше за все, вона просто хоче, щоб ви за неї голосували, а не тому, що вона дійсно переживає за майбутнє Православ’я в Україні. Якщо ми коли-небудь і доживемо до виборів, то нам потрібно буде голосувати за тих, хто про Церкву взагалі не говорить і не дивиться в її бік. Чомусь здається, що так буде найнадійніше.