Греко-католики вимагають повернути їм Почаївську лавру як "законним власникам"

У Тернопільській обласній раді 2 лютого відбулася зустріч голови облради Михайла Головка з представниками монахів-василіян в Україні Іваном Школиком Йосифом Кралькою. Про це повідомляється на Фейсбук-сторінці монахів-василіян.

«Учасники зустрічі обговорили питання приналежності культурно-релігійного паломницького центру Почаївської Свято-Успенської лаври. Отці висловили позицію Василіянського чину, згідно з якою ченці монастиря добровільно прийняли єдність із Римом і з 1712 по 1831 рік святиня належала до Унійної Греко-Католицької Церкви та була осідком головного настоятеля Чину – Протоархимандрита, а до іншої конфесії була переведена насильно», — йдеться у публікації.

Іван Школик передав також листа Святослава Шевчука про повернення святині «в лоно УГКЦ».

Монахи-василіяни заявили, що вважають святиню «осередком пробудження ідентичності нашого народу, символом відродження української Церкви».

Вони зазначили, що «розквіт святині припав саме на період ХVІІІ-ХІХ століття: побудовано величавий Успенський Собор, окремо були зведені будівлі – храм Іова Почаївського, корпуси монастиря, архиєрейський дім. Відома Почаївська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці в 1773 році була коронована Папою Климентом XIV, а в монастирській друкарні у той час, ще раніше, ніж «Енеїда» Івана Котляревського, видавалася література розмовною українською мовою».

На думку греко-католиків, було б доцільним «денонсувати договір про оренду заповідника із теперішнім орендатором», укладений на термін до 2054 року та «повернути будівлі святині законним власникам – тим, котрі зводили споруди та надали головний імпульс розвитку монастиря».

Взявши до уваги офіційну думку УГКЦ, голова Тернопільської обласної ради Михайло Головко, який раніше запросив главу ПЦУ Епіфанія служити в Лаврі, зазначив, що найпершим завданням вважає «необхідність заборонити Московський Патріархат в Україні, який діє як філія ворожої політичної системи та спецслужб, вигнати п’яту колону, подолати передовсім духовного ворога – причину розбрату. А тоді держава, через відповідні міністерства, в діалозі із суспільством, визначить, яку саме власність повертати якій конфесії, щоб задовольнити правду і справедливість».