Пропала грамота

Набирає обертів скандал навколо ситуації з подячною грамотою, виписаною керівництву Олександрійської єпархії УПЦ командиром 174 батальйону ЗСУ. Причиною стало «пруф-фото» митрополита Боголепа в соцмережах з «Подякою», яку вирішила опротестувати місцева філія пропагандистського каналу «Суспільне».

Журналісти, бажаючи докопатися до «істини», мовляв, — звідки це у «московських попів» подяка від ЗСУ, — зв’язалися з начальством того самого 174 батальйону, де їм сказали, що ніяких грамот представникам «московської церкви» не видавали, а та, що на фото — підробка. Відповіли і в самій єпархії, вказавши, що грамота — справжня. Проте, армійські побажали, щоб подяку, «яку вони не видавали», повернули їм назад.

Взаємодія УПЦ та ЗСУ в гуманітарній сфері — не новина. Єпархії УПЦ, з самого початку війни, всіляко підтримують і армію, і постраждалих від конфлікту громадян. Немає навіть сенсу перераховувати ті сотні тонн гуманітарної допомоги, які були зібрані і відправлені на фронт і в прифронтові області України. Те ж стосується і обміну подячними грамотами, про які є маса інформації на сайтах єпархій УПЦ. Говорити про те, що Олександрійська єпархія могла підробити таку грамоту — безглуздо, тим більше під час війни. Однак, як бачимо, є такі командири, які бояться публічно визнавати наявність взаємодії між Церквою і армією, і, не бажаючи галасу навколо своїх персон, можуть навіть піти на таку мерзенну брехню, як в цій ситуації.

Взагалі, важливо враховувати те, як відбувається процес взаємодії сам по собі. У більшості випадків, прохання про допомогу тієї чи іншої військової частини приходять в письмовому вигляді на адреси єпархіальних управлінь. Так-так. Саме так, а не навпаки. Тобто, військові, розуміючи потенціал Церкви, надсилають листи з проханнями про допомогу, а іноді навіть списки з цілим переліком необхідного. Як правило, в ці прохання входять медичні препарати і засоби індивідуального захисту. В єпархіях УПЦ від допомоги військовим, природно, не відмовляються, адже, незважаючи на агресивну державну політику щодо УПЦ, в лавах ЗСУ воює безліч віруючих нашої Церкви, доступ до яких нам штучно обмежили.

Проте, якщо ставитися до такої співпраці, як до піар-акції «дивіться, ми допомагаємо ЗСУ», тоді ситуація з «подячною грамотою» Олександрійської єпархії повинна вплинути на переформатування самого процесу допомоги військовим. На нашу думку, взаємодію з армією необхідно звести до адресної допомоги конкретно взятим військовим, які є віруючими УПЦ або, в крайньому випадку, тим частинам, командири яких не бояться тиснути руку духовенству УПЦ, усвідомлюючи масштаб тієї допомоги, яку Церква надає ЗСУ. Всі інші випадки повинні жорстко контролюватися на предмет того, чи не є вони чисто статистичними і чи не вийде потім з такої допомоги «ведмежа послуга».

Зрештою, навіщо обтяжувати всю єпархію на збір допомоги «в нікуди», відповідаючи на безликі прохання, якщо на кожній парафії УПЦ сьогодні є або воюючі парафіяни, або їхні родичі. Необхідно провести аналіз, скласти список дійсно нужденних військових і їх сімей, і збирати не все підряд, а конкретно те, що потрібно. Сприймати допомогу військовим, як спосіб убезпечити себе від агресії, безглуздо. Як можна бачити, таке ставлення до питання не приносить ніякої користі, а в потрібний момент про вашу допомогу ніхто і не згадає. Зрештою — це і не по-євангельськи. Адже коли твориш милостиню — нехай права рука не знає, що робить ліва, а Господь, Який бачить таємне — віддасть явно.