Як захистити себе від антицерковного свавілля влади

Учора, крім подій навколо митрополита Павла, сталося ще дещо. Верховна Рада України проголосувала за перенесення святкування дати Різдва Христового з 7 січня на 25 грудня. У принципі, ми ще торік писали про те, що гіперактивність навколо цього питання українських ЗМІ є артпідготовкою до ухвалення цього законопроєкту. Таким чином, — точно так само, як із законом про заборону УПЦ, — формували громадську думку, щоб створити видимість, ніби більшість населення справді не проти перенесення Різдва на «новий стиль», навіть незважаючи на те, що напівпорожні храми ПЦУ цієї дати були набагато красномовнішими за будь-які соцопитування. Проте варто звернути увагу на кілька важливих моментів у цій темі.

По-перше, на ухваленні цього закону влада, звичайно ж, не зупиниться. Такі одіозні закони ухвалюватимуть доти, доки це буде «влазити». Іншими словами, все, що відбувається в релігійній сфері країни, має одну-єдину мету — знищити Православ’я в одній із найбільш православних країн світу. І доти, доки православна громадськість країни не повстане проти цього проєкту «західних партнерів», такі закони ухвалюватимуть один за одним. Усе, що в Європі проходили століттями, в Україні хочуть реалізувати в турборежимі.

Немає жодних сумнівів у тому, що найближчим часом ми побачимо закони про заборону УПЦ, образу почуттів атеїстів/геїв/динозаврів/чорноморських дельфінів, визнання одностатевих партнерств, перехід з кирилиці на латиницю і багато чого ще, про що населення навіть не підозрює. Природно, це відбуватиметься доти, доки цьому ніхто не протистоїть.

У цьому контексті вкрай необхідно, напередодні майбутніх парламентських і президентських виборів, чітко визначити свої політичні уподобання, аж до висунення своїх кандидатів на виборні посади. Це має відбуватися незалежно від того, Верховна це Рада чи остання сільрада. Як би там не було, проте в багатьох місцях країни саме конфесійна приналежність представників влади визначала загальну позицію щодо УПЦ. Адже є ті, хто, незважаючи на вимоги «верхівки», відмовився голосувати за заборону Церкви чи вилучення Її майна. Що цьому сприяло — зрозуміти не важко.

По-друге, щодо святкування Різдва Христового вже в нових реаліях. Багато хто зараз переживає — як же вони зустрічатимуть Різдво Христове, якщо на ці дні тепер навіть не буде вихідного. Однак, вірянам УПЦ, де б ви не перебували, треба перестати боятися. Ми — не меншість! Не вимираючий вид! Де б ви не працювали, чим би не займалися, пам’ятайте, що трудове законодавство дає нам право вимагати вихідний з релігійних міркувань. Зрештою, наперед на Різдвяний період можна продумати навіть відпустку. Крім того, наступного року Різдво Христове припадає на Недільний день! Тож Сам Господь дає нам можливість згрупуватися.

До речі, слід зазначити, що в цьому випадку несправедливо забуте таке явище, як «профспілки». Ніхто на місцях не зможе обмежити в правах людей, які, в контексті своїх професійних обов’язків, будуть об’єднані за релігійною ознакою. У минулі часи профспілки відігравали значну роль у контексті захисту прав їхніх членів. Наприклад, православні лікарі могли б об’єднатися проти операцій зі зміни статі, абортів та іншої протиприродної нісенітниці. Або православні вчителі могли б відмовитися від насадження дітям інформації про сотню гендерів тощо. Нас будуть штовхати доти, доки ми будемо це дозволяти. Наші права порушуватимуть, поки ми з упевненістю не заявимо про їхню наявність.

Тому ситуація, що склалася, — це, поки що, не кінець світу. Швидше за все, це той найсприятливіший час для того, щоб усвідомити себе віруючим громадянином своєї країни, де, незважаючи на всі підступи можновладців, Православ’я залишається найбільш сповідуваною конфесією в країні.