Відповідати чи мовчати?

Певною мірою, треба віддати належне співробітникам СБУ. Якщо хтось вважає, що затримання ієрархів і священнослужителів відбуваються рандомно, то це не так. У діях українських спецслужб проглядається системність і зараз вони займаються тим, що зачищають інформаційне поле. Робота йде як щодо церковних ЗМІ, так і щодо окремих медійних особистостей в УПЦ. І що ще важливіше – ліквідують не просто інакомислення, а церковну думку як таку.

Митрополити Павло, Іонафан, Євлогій, Феодосій, Лонгин і Арсеній, які раніше отримали різні підозри, були найбільш медійними ієрархами Української Православної Церкви. Вони не соромилися давати коментарі та інтерв’ю, зокрема – на злободенні теми. Шлях, який обрали ці архієреї, фактично сповідницький. Адже проблема ще й у тому, що їхня публічна діяльність відбивається не тільки на них самих, а й на їхньому оточенні: єпархіях і монастирях. Зверніть увагу, що значний удар по УПЦ мав місце саме в тих єпархіях і монастирях, які пов’язані саме з цими ієрархами.

Та сама ситуація зі священиками. Протоієреї Миколай Данилевич і Дмитро Сидор (з тих, хто спадають першими на пам’ять), різною мірою, але все ж таки не соромилися мати і публічно висловлювати свою думку, що привело їх до закономірного результату у вигляді «підозр» та інших звинувачень з боку спецслужб. Окремо стоять випадки, коли священики УПЦ робили «невдалі» репости або коментарі в соцмережах. Крім того, звичайно ж, були випадки, коли окремі священнослужителі, загравшись у політику, стали жертвами «розіграшів» спецслужб, свято вірячи в те, що на іншому кінці дроту з ними спілкується якийсь високопоставлений чиновник ФСБ.

Як би там не було, кінцева мета всіх цих підозр і обшуків одна – змусити Церкву замовкнути. При тому, зробити це потрібно в будь-яких форматах, оскільки якщо вже в публічній проповіді митрополита Арсенія знайшли ознаки «завуальованої» передачі позицій ЗСУ, то що вже говорити про все інше. Це як у голлівудських блокбастерах – будь-яке слово може бути і буде використано проти вас. І це, звичайно ж, уже зовсім не смішно, навіть незважаючи на сміховинність самих звинувачень.

Умовно кажучи, якщо робота в цьому напрямі посилиться, то ми остаточно і повністю зануримося в «кращі» роки СРСР, коли на нечисленних Богослужіннях по всьому Союзу обов’язково перебували співробітники КДБ, які записували слова архієреїв і священиків, пізніше інтерпретуючи їх так, як їм було вигідно. У результаті, найбільш балакучих розстрілювали або «втрачали» в таборах, а всі інші замість проповідей просто оголошували розклад Богослужінь на найближчий тиждень.

З іншого боку, не зовсім згодні з критикою на адресу священноначалія, яке, на думку окремих читачів і коментувальників, відмовчується на будь-яку таку ситуацію. Так, нас це теж не влаштовує. Але згадайте ситуацію в Черкаській єпархії, яка різко погіршилася внаслідок публічної позиції митрополита Феодосія, і спроектуйте її на всю Церкву. Хтось скаже, що потрібно говорити, адже гірше бути не може. Але, насправді, гірше бути може і ще як. На жаль, у таких людей, як Блаженніший Митрополит Онуфрій, поріг відповідальності занадто високий, щоб необачно розкидатися критикою на адресу влади та всього, що відбувається.