Доповідь митрополита Запорізького і Мелітопольського Луки на Єпархіальних зборах Запорізької єпархії УПЦ

23 серпня 2024 року у Свято-Покровському архієрейському соборі під головуванням Керуючого Запорізькою єпархією митрополита Запорізького і Мелітопольського Луки відбулися Єпархіальні збори Запорізької єпархії Української Православної Церкви, присвячені обговоренню ухваленого парламентом України закону «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій». Пропонуємо нашим читачам повний текст доповіді митрополита Луки, в якій він торкнувся важливих і актуальних тем щодо майбутнього Української Православної Церкви.

Про наші перспективи у світлі ухваленого законопроєкту 8371

Дорогі отці, матінки-ігумені, брати і сестри!

20 серпня Верховна Рада України ухвалила закон 8371, в останній його редакції перейменований як закон «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій». Але, фактично автори цього закону, абсолютно не соромлячись, називають його по іншому — закон про заборону УПЦ.

Для противників УПЦ голосування стало успішним. Адже не просто так нещодавно з найвищих кабінетів пролунали слова про необхідність забезпечення «духовної незалежності» української держави і візит представницької делегації на Фанар, до складу якої увійшли високопоставлені державні чиновники і керівники «ПЦУ».

Це означає, що влада планує використати механізми закону для ліквідації УПЦ, звинувачуючи Церкву в незаконній діяльності, у злочинах проти державного ладу за вже заготовленими кліше і ярликами, які наполегливо культивуються в інформаційному просторі.

На догоду нинішній політичній кон’єктурі та принципово ухваленому політичному рішенню на найвищому рівні, огульно та бездоказово, всупереч здоровому глузду й реальним фактам, УПЦ звинувачується у всіх можливих злочинах воєнного часу.

Варто зазначити, що там, де ухвалено політичне рішення, — там найчастіше механізми захисту громадянських прав і свобод демократичного суспільства перестають діяти.

Очікувано, що створені «експертні» організації та уповноважені органи влади, за вже заготовленими лекалами, в підступах до ілюзорних слідів «руського міра», висуватимуть громадам УПЦ «приписи» щодо усунення «зв’язків з керівним центром на території країни-агресора». І єдиним задовільним для них рішенням, ймовірно, буде примус до зміни юрисдикції.

Які ж варіанти постають перед священнослужителями та мирянами нашої Церкви після Її заборони?

Перший — це приєднання до «ПЦУ».

Очікувано, що на базі закону 8371 щодо УПЦ, буде антиконституційно застосовано грубий тиск, з метою примусового переведення її громад до «ПЦУ».

Чому УПЦ не може увійти до складу «ПЦУ» без тяжких наслідків канонічних порушень і пошкодження своєї церковної природи — очевидно.

Що буде, якщо змішати чисту воду з брудною? На жаль, нічого хорошого. Вийде просто ще більше води, яку не можна пити.

Перекладіть це порівняння на духовну сферу. І подумайте — залишиться чи не залишиться з вами благодать Божа?

Ба більше, Господь Ісус Христос дав чітке визначення, за допомогою якого ми можемо завжди відрізнити істинне від хибного.

Ось воно — не може добре дерево приносити поганих плодів.

Хіба є благодать Божа в структурах, які захоплюють чужі храми, б’ють і калічать вірян, виливають тонни бруду і брехні на тих, кого лицемірно називають «братами»?

Звичайно ж, ні. І тому втрачати найсокровенніше, що ми з вами маємо, вважаю неприпустимим.

Потрібно пам’ятати ще один важливий факт. Зрадників ніхто не любить. І ніхто не цінує. Перейшовши в «ПЦУ», багато наших священнослужителів стануть людьми навіть не другого, а третього сорту. Просто подивіться, як ставляться в «ПЦУ» ті самі так звані «єпископи»-вихідці з «Київського патріархату» до так званих «архієреїв», які прийшли з «УАПЦ». Одразу видно — хто вища каста, а хто ні. Просто уявіть, яке ставлення там сформується до наших перебіжчиків у разі, якщо «ПЦУ» відчує, що їй не потрібно більше прикидатися і все в нас остаточно можна буде забрати силою. Вони сприйматимуться організацією Думенка як справжнісіньке бидло, як маргінали. Яким до кінця своїх днів доведеться доводити, що вони — «не москалі» і «не агенти Кремля».

Другий варіант — це перехід під управління Константинопольського патріархату. Йдеться про вливання до лав екзархату Фанару, який вже існує і функціонує на українській землі.

Однак, що дасть такий крок? На моє глибоке переконання — нічого. Ба більше, він навіть кардинально погіршить ситуацію.

Гіпотетична альтернатива Константинопольського екзархату — для УПЦ означає фактично те ж саме, що і перехід у «ПЦУ». Це все одно, що через інші двері увійти в те саме приміщення. Входження до складу Константинопольського патріархату означає автоматичне об’єднання з усім його складом, де вже присутня «ПЦУ».

Давайте згадаємо простий факт — патріарх Варфоломій віроломно і без будь-яких підстав легалізував український розкол. Просто наплювавши на православне віровчення, канони і здоровий глузд.

Фактично — він перейшов Рубікон. Для нього вже немає ніяких «червоних ліній» у духовній сфері. А значить подальше відхилення Фанару від чистоти православної віри — це всього лише питання часу.

Причому дуже близького часу. Адже вже наступного року патріарх Варфоломій збирається зробити «прорив» у питанні «відновлення єдності» з РКЦ. Зокрема, фанаріоти публічно говорять про можливість спільного святкування Великодня з католицьким світом у найближчому майбутньому. Після чого має відбутися відновлення євхаристійного і молитовного спілкування.

У світлі цього наш перехід під омофор Константинополя означає тільки одне — ми будемо дедалі далі й далі віддалятися від православної віри, дотримуючись курсу Фанару на єдність із Ватиканом.

До речі, з Ватиканом, який з кожним роком дедалі відкритіше підтримує ЛГБТ-тематику та інші чужі християнству «цінності».

Чи хочемо ми в майбутньому разом із Константинопольським патріархатом зануритися в нову унію, у смердюче духовне болото? Думаю, що це питання можна сміливо вважати риторичним.

Третій варіант — пошук інших альтернатив у вигляді приватних, індивідуальних переходів громад до юрисдикції інших Помісних Церков, з якими УПЦ має євхаристійне спілкування (Румунська, Польська, Сербська та ін.) являє собою небезпеку обвалення порядку в церковному житті (спірне канонічне обгрунтування, юрисдикційний хаос і загроза самознищення УПЦ). А на прикладі спроби реєстрації РумПЦ в Україні ми бачимо, що цього не допустить влада.

Четвертий варіант — проголошення самочинної автокефалії.

У нас початок цьому шляху було покладено 27 травня 2022 року. І час показав, що цей крок ні до чого не привів. Він не тільки не зняв протиріччя у взаєминах нашої Церкви з владою, а й продемонстрував останній нашу слабкість і готовність до поступок. Що і призвело, за підсумками, до голосування за закон про заборону УПЦ.

Наша повноцінна автокефалія не потрібна ні Банковій, ні Фанару, ні «ПЦУ». Навіть якби ми її проголосили, вони б її не визнали. Сказавши, що це просто спроба «агентів Кремля» «з подачі Москви» зберегти себе до кращих часів. У кращому випадку, вони б тимчасово використовували її як інструмент для того, щоб обірвати наші зв’язки з іншими Помісними Церквами і виграти час для забезпечення об’єднання УПЦ з «ПЦУ».

З великим сумом необхідно відзначити, що сегментація Вселенського Православ’я на безліч юрисдикцій — сумний процес, який ініціюється і підтримується як патріархом Варфоломієм, так і ворогами Православ’я, які керуються диявольським принципом «розділяй і володарюй».

Але ж дійсно — самочинне проголошення автокефалії автоматично зробить нас розкольниками. Зокрема, в очах багатьох Помісних Церков.

П’ятий варіант — зберегти свою вірність Богу і Церкві.

Так, це буде пов’язано з великими проблемами і негараздами. Так, це змусить нас багато чого втратити. Так, це буде вкрай важко і обтяжливо. Ми повинні розуміти, що зберігаючи свій канонічний устрій, вірність Ісусу Христу і Церкві, цим накликаємо на себе гнів місцевої влади, радикалів, що пахнуть ненавистю і живуть по сусідству. Ми стоїмо перед вибором: прогнутися перед «могутньою» владою чи бути гнаним, але причасником Божественної Благодаті.

Однак ми всі знаємо — «Той, хто перетерпів до кінця, той спасеться» (Мф. 24:13).

Господь нас не залишить. Якщо, звісно, ми не залишимо Його. Тож сьогодні кожен із нас змушений буде відповісти на запитання: хто для мене важливіший — Христос чи держава, я знаходжусь у Церкві заради Ісуса чи хліба смаку?

Якщо говорити про більш приземлені речі, то давайте звернемося до історичного досвіду. Подивіться, зокрема, на приклад уніатської організації. Вона була заборонена радянською владою, десятиліттями перебувала в підпіллі, а потім, при зміні зовнішньої ситуації, різко відновила свої позиції. І якщо це вийшло в далекої від Православ’я структури, то чому не має вийти в нас?

Зараз дуже важливо не озлобитися, не впасти в осуд, не втратити любові. «…і, через множення беззаконня, у багатьох охолоне любов, а хто перетерпів до кінця, той спасеться» (Мф 24:12,13). Беззаконня в нашій країні примножилося, але нам потрібно перетерпіти до кінця. Дивлячись на те, як руйнуються храми, не дати місце гніву, переживаючи вигнання зі своїх храмів, не засудити гонителів, чуючи наклеп на свою адресу, не вивергати прокльони у відповідь.

Тому давайте не будемо сумувати, а думати над тим, як жити в нових умовах.

По-перше, не боятися говорити про Господа нашого Ісуса Христа, правду про Церкву і те, що чуємо і бачимо в ній.

По-друге, я закликаю всіх священиків зберігати в потаємних місцях антимінси, посудини і миро. Навіть якщо у нас відберуть храми, ми зможемо продовжити служити Літургію, здійснювати таїнства. Продумати і підшукати місця для проведення богослужінь.

По-третє, я прошу кожного члена громади брати активну участь у її житті. Настоятеля, який вирішив зберегти вірність Церкві за нинішніх часів, прошу пам’ятати, що він може спертися тільки на громаду, тільки в ній знайти підтримку. Громади мають згуртуватися навколо своїх пастирів і стати для останніх надійною опорою в подальшому. Адже із забороною Церкви та поступовим захопленням храмів священики позбавлятимуться можливості належним чином забезпечувати свої родини.

По-четверте, я пропоную розглянути питання про створення фонду взаємодопомоги, який би міг у разі гострої необхідності надавати оперативну підтримку священнослужителям і громадам нашої єпархії.

+ ЛУКА, МИТРОПОЛИТ ЗАПОРІЗЬКИЙ І МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ