Про юрисдикційне жлобство і несправжні патріотичні цінності
Державний заповідник вирішив встановити в Києво-Печерській Лаврі пам’ятник гетьману Івану Мазепі. Тому самому, який у дні они був анафематствуваний Російською Церквою за зраду, що призвела до розорення шведами православних храмів на території нинішньої України. Водночас ініціатори такої наруги над Лаврою закликають усіх охочих приєднатися до реалізації такої ідеї, звісно, грошима, адже, як виявляється, пам’ятник ще навіть не вилитий із бронзи.
Варто зазначити, що до цієї ініціативи причетні особи, які є відкритими прихильниками ПЦУ та УГКЦ. І ось, що хочеться відзначити, – у них так завжди! Все, за що беруться ці шароварні патріоти, приречене на фіаско, не в останню чергу тому, що вони можуть тільки продукувати ідеї. А коли справа доходить до реалізації – немає грошей! Ось немає і все тут! От цікаво, чи немає грошей у екс-депутата Миколи Томенка, який просидів кілька каденцій в українському парламенті? Невже депутат, який є ідейним натхненником ініціативи з пам’ятником Мазепи, не має коштів для її реалізації? Адже це тільки бюст на постаменті. Пам’ятник, який вони хочуть поставити, навіть не в повний зріст!
І це тільки штрихи до загальної ситуації. Приміром, у Чернігові держава відібрала в УПЦ Преображенський собор. Теж поскаржилися, що немає грошей. Закликали громадськість розщедритися. У Пляшевій (Рівненська область) на Козацьких могилах руйнується унікальний вуличний барельєф на старовинному храмі-пам’ятці архітектури, який зараз використовує монастирська громада ПЦУ. Знову немає грошей! У Львові в УПЦ відібрали величезний корпус на кілька поверхів, з наміром відкрити там реабілітаційний центр для військовослужбовців ЗСУ. Минуло вже кілька років відтоді. І знову немає грошей! І таких ситуацій – тисячі по всій країні.
У той же час, давайте звернемо увагу на храми і монастирі УПЦ, які здебільшого перебувають у благоліпності та красі. Вони доглянуті, відреставровані. Порівняйте стан Почаївської Лаври, яка поки що в складі УПЦ, і Києво-Печерської, яка у власності ПЦУ і держави. У Київській Лаврі вже навіть трава проросла з-під бруківки, не кажучи про все інше. Храми і корпуси, відібрані у Церкви, занепадають. Водночас у Почаївській Лаврі примудряються навіть розширювати територію, незважаючи на ризик повторити долю «київської сестри».
Які ж тоді цінності несе нам той шароварний патріотизм, який сьогодні посів превалюючі позиції і протиставляється Українській Православній Церкві? Якщо вони не здатні навіть на те, щоб за свої кошти встановлювати пам’ятники своїм ідейним натхненникам, не можуть відкрити госпіталь для військовослужбовців, а в усьому, за що б вони не взялися, завжди хочуть, щоб це було зроблено чужими руками і за чужий рахунок. Хто, в такому разі, справжній патріот країни? Хто більше любить Україну? «Шароварники» з ПЦУ та УГКЦ чи ті, хто тихо трудиться на благо цієї багатостраждальної держави, але є вірянином “неправильної Церкви”?