Пізно, тітко, пити Боржомі
Лобістка ПЦУ Тетяна Деркач, у своєму Телеграм-каналі розмірковує про ставлення «патріотичної спільноти» до УПЦ в ЗМІ та соцмережах. Пані Деркач задумалася над тим, чи варто, з приводу і без, шельмувати УПЦ, гіперболізуючи «антинародність» канонічної Церкви, за допомогою тиражування приватної позиції окремо взятих вірян і священнослужителів. Мовляв, таке шельмування УПЦ штовхає Церкву в обійми Росії, а основний розрахунок у представників і членів Церкви на те, що їх зможе захистити від повного винищення тільки велика угода про закінчення війни, в якій в обмін на статус-кво УПЦ, РФ віддасть частину окупованих територій.
Що тут скажеш… Хіба, що «пізно, тітко, пити Боржомі». Добре, звичайно, що хоч хтось із табору ПЦУ розуміє, що УПЦ – це не російський десант десь там, в Одесі чи Криму, а мільйони громадян України, які нікуди не подінуться, навіть якщо Церкву повністю заборонити. І, природно, за найгіршого сценарію розвитку подій, ці мільйони точно не наповнять храми ПЦУ, які, між іншим, у більшості випадків відібрані в УПЦ. Однак не зовсім зрозуміло, чому в полярності цих людей існує тільки дві реальності: одна їхня, а інша неправильна російська. Невже ви там у своїх «златоверхих» вважаєте, що якщо УПЦ заборонять повністю, вона відразу ж побіжить із триколорами на зустріч російській армії? На жаль, усе набагато складніше.
Як мінімум, треба почати з того, що претензії Церкви не тільки до того, що про УПЦ погано пишуть у ЗМІ. Найбільше нас обурює той багатогранний негативний ефект, до якого призводить ця ваша брехня. Приміром, нещодавно ДЕСС відзвітувала про те, що державі вдалося перереєструвати 1200 громад УПЦ в ПЦУ. Але справа тут у тому, що громада – це не просто назва на папірці або в держреєстрі. Це 1200 священиків, які залишилися без храмів, і члени їхніх родин, у чиїй пам’яті на все життя відклалося те, як їх виганяли з дому на вулицю, без різниці – літо це чи зима. 1200 громад – це сотні тисяч парафіян тих самих відібраних храмів, яких били, яким ламали руки і ноги, яким влаштовували цькування на роботах, а їхнім дітям – у школах. Усе це в сукупності – біль, сльози, страждання і навіть смерті від тяжкості пережитого.
І коли ви там намагаєтеся ліпити з себе «хороших поліцейських», згадайте, що до цього всього причетні, зокрема, і ви, такі, як Тетяна Деркач. Зі своєю «аналітикою», хейтом, закликами до «депортації всіх їхніх в Росію» тощо. І, справді, Тетяна Деркач де в чому має рацію. У справі захисту УПЦ на міжнародному рівні саме ЛОМи ПЦУ надали Росії повний карт-бланш. УПЦ навіть не буде потреби кудись звертатися, все зроблять за нас. Як, зрештою, і з країною, яку вже зібралися ділити і пиляти на частини, хоча багато хто досі в це не вірить.
Зараз, до речі, в ПЦУшних телеграм-каналах істерично хихикають з приводу заяв трампістів про захист УПЦ, а дуже даремно. Природно, ми не настільки наївні, щоб вірити в те, що комусь цікава доля УПЦ. Але навіть недалекі люди розуміють, що захист УПЦ зараз вигідний насамперед політично. Як для Росії, так і для Штатів. Трамп за останній рік вирішив спробувати зайняти місце Росії в ніші «захисника традиційних цінностей», тож хто болючіше відповість за переслідування УПЦ, той і додасть собі балів у цьому кейсі. Ось уже справді буде потішно, якщо в справі захисту прав УПЦ більше, ніж будь-хто інший, досягне успіху новий уряд США!