"Забалакати проблему": Історія про те, як представники ВРЦіРО брехали у США про переслідування євреїв на Донбасі

Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій здійснила чергову «адвокаційну» поїздку до США. Забігаючи наперед, скажемо, що «адвокатували» вони український уряд, який ухвалив закон про заборону найбільшої релігійної конфесії України – Української Православної Церкви. Характерно, що все це робиться на податки українських громадян, значна кількість яких відносять себе саме до УПЦ, але це так… ліричний відступ.

Судячи з усього, у Зеленського зрозуміли, що одним «шармом» героїчного опору у війні з Росією це свавілля прикрити не вдається. Ба більше, американські журналісти, яким зрідка вдається поговорити з главою української держави, настирливо запитують його про те – чому в Україні забороняють Церкву? Зеленський дуже болісно реагує на такі запитання, перекладаючи відповідальність то на саму УПЦ, то на Верховну раду, то на ту ж ВРЦіРО. Однак, регулярне делегування представників українських конфесій до США, однозначно, є відволікаючим маневром, у контексті якого члени ВРЦіРО постійно перекладають проблему, як то кажуть, із хворої голови на здорову.

Наприклад, минулого разу ВРЦіРО розповідала про те, скільки культових споруд постраждало внаслідок бойових дій. При цьому в організації скромно промовчали про те, що більшість постраждалих і зруйнованих храмів належать УПЦ, заборону якої вони підтримали. Крім того, в один із попередніх візитів, «адвокати» уряду вирішили загострити увагу на кількості загиблих унаслідок війни священнослужителів. Але й цього разу не досказали про те, що більшість із них – це священнослужителі УПЦ.

Цього разу ВРЦіРО вирішили взяти на озброєння улюблену на заході тему – антисемітизм. Однак, здається, серйозно облажалися. Звісно, твердження про те, що з 2014 року на непідконтрольних територіях активно переслідують євреїв, а їхня діяльність ледь не стала підпільною, розраховані на тих, хто не захоче перевіряти таку інформацію. Це ж серйозні дядьки, в незвичайних костюмах і з бородами! Хіба вони можуть брехати? Як виявилося, можуть.

Єврейський Донбас

З 2014 року, як повідомили делегати ВРЦіРО представникам Американського єврейського комітету, у Донецьку і Луганську «згорталося єврейське релігійне життя». Що можна під цим розуміти? Все, що завгодно. Наприклад, не дали запалити ханукію або прочитати якусь молитву в будь-який із пам’ятних для євреїв днів. Проте нічого подібного, – починаючи з 2014 року і донині, – на Донбасі не спостерігалося.

Безумовно, з початку АТО в 2014 році, справи у євреїв Донбасу йшли не дуже добре. У ЗМІ можна знайти інформацію про те, що багато євреїв Донецької та Луганської областей залишили свої оселі. Хтось виїхав на підконтрольні Україні території, хтось – на історичну батьківщину. Однак, варто зазначити, що це зовсім не пов’язано з переслідуванням євреїв на Донбасі. Так сталося насамперед з очевидних причин: війна, смерть, розруха. Крім того, міграція євреїв Донбасу після 2014 року відбулася тому, що в них була така можливість. Можна не сумніватися в тому, що в період загострень на фронті звідти з радістю виїхали б не тільки євреї, а й християни, атеїсти і хто завгодно ще. Але, на жаль… У багатьох таких можливостей не виявилося.

Проте життя євреїв на Донбасі не зупинилося. Досі в тому ж Донецьку діє синагога, єврейський центр і школа. Крім того, за словами рабина донецької синагоги Ар’є Шварца, який живе в Донецьку з 2007 року, станом на 2022 рік у місті налічувалося від 3 до 4 тисяч євреїв. «Ми не втручаємося в політику і чекаємо рішення, яке принесе тишу в регіон. Особисто я введення російської військової техніки не бачив, зараз у нас тихо. Але вся ситуація загалом викликає побоювання у жителів Донецька, зокрема у євреїв», – розповів рабин Ар’є Шварц в інтерв’ю виданню “Вести. Ізраїль по-російськи” в перший день російського вторгнення в Україну.

Декількома роками раніше, у 2017-му, керівник «Хевра Кадиша» Давид Юсимов розповів про те, що в єврейській громаді Донецька стався розкол, унаслідок якого головний рабин регіону Пінхас Вишедський виїхав до Києва, після чого було засновано «Єврейську громаду Донецька» у вигнанні. Однак, за словами Юсимова, картина того, що відбувається на Донбасі після створення невизнаних республік, далека від тієї, яку малюють українські ЗМІ.

«Це дуже гарна картинка: «всі, хто міг, – виїхали, залишилися тільки ті, хто виїхати не може». Але вона більше відповідає очікуванням українських ЗМІ, які малюють ситуацію в місті як жахливу, звідки всі нормальні люди тікають, – ніж дійсності. Реальне життя набагато складніше. Коли 2014 року почалася паніка у зв’язку з воєнними діями, люди справді відчували величезний страх за своє життя і життя дітей, і стали виїжджати. Виїжджали насамперед ті, хто міцно асоціював себе з київською владою (водночас їхні родичі досі спокійно живуть у Донецьку), а також люди, для яких майно, що залишилося в Донецьку, було лише одним з «активів», поряд, наприклад, із будинком на Кіпрі або в інших країнах. Ті ж, для кого нажите майно було по-справжньому значущим, залишилися. У синагогу приходять люди різних політичних поглядів, але не варто плутати дім молитви з політичною ареною. Головне – це внутрішній настрій людей. Так, боляче, так, усе доводиться пропускати через себе, але тут дуже багато тих, хто потребує підбадьорення і підтримки. Крім того, багато хто повертається в Донецьк, намикавшись по орендованих квартирах. Адже при одному тільки слові «Донецьк» ріелтори автоматично підвищували ціну, і виходила настільки значна сума, що виплачувати її люди були не в змозі. А в Донецьку зараз поступово відновлюється нормальне життя, з’являються робочі місця – це нерідко стає стимулом для повернення», – розповів Юсимов.

Словом, ні 2014-го, ні 2022-го, ні, як можна розуміти, зараз ніхто і ніщо не загрожує сповідувати євреям свою релігію на непідконтрольних Україні територіях. І навіть різниця в політичних поглядах не заважає євреям по обидва боки фронту залишатися вірними своїм релігійним переконанням, при цьому перебуваючи в стані «над конфліктом». Ба більше, саме російські та українські євреї регулярно доводять усім, що російсько-українська війна для них – це якась умовність, яка загалом і в цілому їх не стосується.

Єврейське весілля як маркер

Уявіть собі новину: «Племінниця Блаженнішого Митрополита Онуфрія вийшла заміж за двоюрідного брата Патріарха Кирила». Така подія викликала б колосальний скандал ще до 2022-го року, а якби після вторгнення, то й поготів. Тільки от уся справа в тому, що так можна, коли племінники – це кого треба племінники. Або, як у нашому випадку, діти – це кого треба діти.

Ось, приміром, на початку цього року в українських ЗМІ якось прямо таки нарочито промовчали про те, що дочка головного рабина Росії Берла Лазара, Рівки вийшла заміж за сина головного рабина Одеси і Півдня України Авраама Вольфа, Шолема. Весілля сім’ї зіграли 12 лютого в Ізраїлі. І це на третьому році російсько-української війни! І це в той час, коли священикам УПЦ «шиють» кримінальні справи за листування в Телеграмі, а як прихильність до Росії, під час обшуків публікують фото літератури російською мовою або зі згадкою про царську сім’ю.

Проте ніхто до головного рабина Одеси і Півдня України Авраама Вольфа з обшуками не прийшов. Ніхто його не заарештував і навіть не піддав громадському осуду. У нього все, як і раніше: спокійно і розмірено. Але ж, за великим рахунком, на такому ось весіллі цілком могла відбутися якась шпигунська сходка, де агенти, «звіривши годинники» та отримавши нові вказівки щодо дестабілізації ситуації, роз’їхалися кожен геть: один до Москви, інший – до Одеси.

«Хороша спроба», ВРЦіРО!

Такий невеличкий екскурс у життя євреїв на підконтрольній і непідконтрольній території України явно дисонує з відвертою брехнею, яку поширювали представники ВРЦіРО у Вашингтоні. Навіть, здавалося б безпрограшну тему з антисемітизмом, «горе-адвокати» української влади примудрилися запороти на найвищому рівні. Звичайно, цілком можливо, що в Штатах їм повірили, а, можливо, зробили вигляд, що повірили. Як би там не було, повернемося до того, з чого починали – будь-яка вилазка ВРЦіРО за кордон, починаючи з 2024 року, – це ні що інше, як спроба «забалакати проблему» із забороною УПЦ, яку в уряді ніяк не можуть обставити як щось цивілізоване.

Виглядає це приблизно так. Американці запитують: «Гей, а чому це у вас там Церкву забороняють?». А вони у відповідь: «Ні-ні. Це ми захищаємо власну безпеку. І взагалі, ви про це не думайте! Подивіться краще, як у нас росіяни євреїв гноблять!». Було б смішно, якби не було так сумно.

На жаль, але релігія в Україні сьогодні, чисто за радянськими лекалами, перетворилася на обслугу політичних інтересів держави. ВРЦіРО і раніше не викликала особливої довіри, але тепер – це суто «потьомкінське село», яке, за необхідності довести, що в Україні зі свободою слова «все добре», відправляють за державні кошти в гастролі по всьому світу. Окремо, звісно, варто було б звернути увагу на морально-етичну складову цього питання, але тут покладаємося на Божу волю.

Окремо варто зазначити, що такий стан справ чітко показує – в уряді прекрасно розуміють, що заборона УПЦ – це дуже не добре. Так само цілком зрозуміло, що всі ці «розмови на користь бідних», які нав’язує ВРЦіРО, розповідаючи небилиці про переслідування євреїв, вкрай погано заходять західному споживачеві, який на перевірку виявився не таким вже й простим. Виходить, що ця умовна калюжа з бензином розлита вже за межі України, а УПЦ залишається лише кинути сірник, щоб запалити полум’я, яке оголить усю правду про порушення прав віруючих в Україні. Ось тільки не вистачає нашій Церкві своїх «адвокатів» за кордоном і своєї альтернативи ВРЦіРО, яка має всі шанси стати міжнародною з огляду на заклопотаність Помісних Церков цим питанням.