"Містер Онуфрій": Чому в УПЦ немає і не може бути союзників на Фанарі

Увесь минулий тиждень гримів скандал із листом глави Американської архієпископії Фанару Елпідофора (Ламбрініадіса), адресованим Патріарху Варфоломію. Темою цього листа стала протидія захисту Української Православної Церкви в США, в якій бере безпосередню участь сам архієпископ Елпідофор.

Варто зазначити, що цей лист явно дисонує з попередніми заявами Елпідофора, адже він неодноразово давав зрозуміти, що створення ПЦУ і, тим паче, діяльність цієї організації щодо УПЦ, викликає безліч серйозних питань. Комусь навіть могло здатися, що глава Американської архієпископії намагається позиціонувати себе як друга або хоча б співчуваючого Українській Православній Церкві. Однак ті факти, якими Елпідофор буденно поділився в листі, розкривають перед нами зовсім іншу картину.

“Містер Онуфрій” і “так звані” Церкви

Уже з перших рядків листа стає зрозумілою та внутрішня атмосфера, яка панує на Фанарі щодо українського церковного питання. Теза про те, що “Варфоломій терпить присутність ієрархів УПЦ в Україні”, хоча ніколи не була озвучена ним особисто, очевидно цілком і повністю має місце в еллінських колах. У контексті згаданого листа, архієпископ Елпідофор кілька разів назве Предстоятеля УПЦ “Містер Онуфрій”, виявляючи в такий спосіб цілковиту зневагу не те, що до титулу, а навіть до архієрейської гідності Блаженнішого.

Варто зазначити, що таке зверхнє ставлення в тексті листа висловлено не тільки на адресу Предстоятеля УПЦ, – дісталося й іншим Помісним Церквам, які не поділяють позицію Фанару зі створення ПЦУ та дискредитації УПЦ. Приміром, “так званою” відзначено автокефальну Православну Церкву в Америці, а РПЦЗ взагалі названо ледь не шпигунською агентурою Росії за кордоном. Крім того, в горезвісних “зв’язках із Москвою” звинувачений Сербський Патріарх Порфирій.

Можна було б зрозуміти, якби представник Фанару в США на цьому зупинився, однак архієпископ Елпідофор пішов іще далі, фактично продемонструвавши ставлення Константинопольського патріархату до інших, навіть – дружніх, Помісних Церков. Ось, що він пише: “У низці країн Єпископські збори не можуть бути навіть скликані, оскільки місцевим архієреям низки автокефальних церков від так званих “матерів-церков” дана чітка вказівка не відвідувати збори, які за порядком очолюють ієрархи Вселенського Патріархату, оскільки він дарував автокефалію Православній церкві України”.

Усі ці “так звані” і “містери” – це ні що інше, як маркер ставлення Фанару до решти Православного світу. Формально, неофіційну градацію Помісних Православних Церков в очах Константинополя можна визначити таким чином: “агенти Кремля” (Помісні Церкви, які не схвалили рішення Фанару про легалізацію церковного розколу в Україні), “Церкви” (ті, що входять до орбіти Фанару і схвально кивають на всі випади Фанару), “так звані” (усі, кому Фанар не надавав автокефалії) та “містери” (люди в рясах, які становлять не автокефальні Церкви та не хочуть йти на поводу у Константинополя).

Природно, якби Представники Помісних Церков не зазнавали політичного тиску з боку про-фанарського лобі в тих же Штатах, така бридливість архієпископа Елпідофора щодо них могла би стати предметом дискусій, однак, як і заведено в Православ’ї, більшість просто промовчить і зробить вигляд, що нічого не відбувається. Водночас “епітети”, якими автор листа “нагородив” Православні Церкви, ясно демонструють ставлення Фанару до решти: “ви без нас – ніхто і кличуть вас – ніяк”.

“Брати” наші старші

Примітно, що у своєму листі архієпископ Елпідофор зазначив умовних союзників Константинопольського патріархату. До таких він відніс Болгарську, Грузинську та Румунську Православні Церкви. За словами ієрарха, архієреї та представники цих Патріархатів у США не поділяють позицію того ж таки Сербського або Антіохійського патріархатів щодо питання переслідування УПЦ.

Що ж… Не поділяють? Ну й не треба. Принаймні, ми тепер переконалися в тому, про що раніше мали домисли і судження. За всієї поваги до окремих ієрархів, священиків і вірян згаданих Церков, їм треба розуміти, що їхнє церковне начальство не розглядає український церковний конфлікт як загрозу єдності світового Православ’я. Водночас у самій УПЦ мають усвідомлювати, що названі патріархати несуть загрозу збільшення кількості Помісних Церков, які потенційно схильні до визнання українського церковного розколу.

Трохи меду в бочку дьогтю

Попри неприємний післясмак, який відчувається після прочитання згаданого листа, варто відзначити і хороші, вкрай важливі моменти. Насамперед обнадіює той факт, що кількість і якість тих, хто підтримує УПЦ в міру, неухильно зростає. І хоча Елпідофор у своєму листі переконує Варфоломія у протилежному, опоненти УПЦ останнім часом вкрай активно займаються адвокацією розправи над канонічною Церквою за кордоном. Той факт, що переслідування УПЦ привернуло увагу низки американських конгресменів, а в США на високих рівнях говорять про порушення прав вірян в Україні, це дзвіночок, який ігнорувати аж ніяк не можна.

Другий момент, на який варто звернути увагу, це рішення Синодів низки Помісних Церков, які нещодавно засідали і на яких пролунали заклики до скликання Всеправославного собору, в тому числі – через церковну кризу в Україні. Зокрема, минулого тижня про це заявили в Єрусалимському Патріархаті та Польській Православній Церкві. Кількість тих Помісних Церков, які ситуативно підтримують таку ініціативу, принаймні, залишається незмінною, що вказує на ймовірність розвитку такого сценарію в найближчому майбутньому.

На жаль, організація такого заходу навряд чи допустима за життя Патріарха Варфоломія. Однак, дивлячись правді у вічі, потрібно визнати, що 86-річна людина, яка, за чутками, має серйозні проблеми зі здоров’ям, рано чи пізно постане перед Богом і, швидше за все, навряд чи вже зможе довго контролювати церковні процеси. До речі, саме тому греки створюють якусь видимість апаратної боротьби між ключовими кандидатами на патріарший Константинопольський престол.

Ні для кого не секрет, що основне протистояння зараз відбувається між архієпископом Елпідофором Ламбрініадісом та іншою, не менш значущою фігурою, – митрополитом Еммануїлом Адамакісом. Що цікаво, – якщо Адамакіс грає роль “яструба” Фанару і дотримується жорсткої позиції щодо дотримання інтересів ПЦУ та ліквідації УПЦ, то Ламбрініадіс у цій ситуації виступає в ролі “доброго поліцейського”, просуваючи двозначні меседжі та ідеї, аж до зміни керівництва ПЦУ на більш договороздатне.

Проте, ні один, ні інший, в кінцевому підсумку, не є другом УПЦ. Хоча Елпідофор і відстоює ідею створення екзархату для УПЦ, – очевидно, що це лише напівзахід, кінцева мета якого – інтегрувати канонічну Церкву (або її частини) до складу ПЦУ. Така ідеологія вказує на те, що за будь-яких майбутніх розкладів, – з оновленням керівництва Фанару чи без, – Української Православної Церкви на церковній карті Фанару немає і не з’явиться, а значить, і ніяких друзів в УПЦ на Фанарі немає і бути не може.

Цю думку, до речі, було б дуже корисно засвоїти тим з УПЦ, хто жадає відновлення спілкування з Константинопольським патріархатом. Складно сказати, що вам там пообіцяли, і чи пообіцяли взагалі, однак є відчуття, що в цьому випадку працює старий добрий принцип “обіцяйте їм, що завгодно, а різати будемо потім”.