Церковний розкол і вплив Заходу: чому автокефалія ПЦУ зустріла опір у Греції та на Кіпрі

Незважаючи на офіційне визнання ПЦУ ієрархією церков Греції та Кіпру, на низовому рівні, серед духовенства та впливових монастирських спільнот, цей крок не отримав загального схвалення. Формальне рішення синодів не стало відображенням консенсусу, зіткнувшись із глибоким неприйняттям канонічного статусу ПЦУ з боку значної частини єпископату та віруючих. Про це повідомляється у публікації Helleniscope.

У Греції сім митрополитів відкрито висловлювали незгоду з рішенням про автокефалію, а ситуація на Афоні залишається показово неоднорідною. Незважаючи на юрисдикційний зв’язок із Константинополем, більшість афонських монастирів демонструють стриманість або пряму опозицію, відмовляючись від літургійного спілкування з представниками ПЦУ. Аналогічна картина спостерігається на Кіпрі, де понад 40% членів Синоду виступили проти курсу покійного архієпископа Хризостома II, включаючи керівництво впливового Кіккського монастиря, що має величезну історичну та фінансову вагу.

Автори публікації підкреслюють, що церковні розбіжності розгорталися на тлі безпрецедентної дипломатичної активності США. Американські посадовці, зокрема Майк Помпео, Джеффрі Пайєтт і Сем Браунбек, відкрито лобіювали визнання ПЦУ, розглядаючи це як частину геополітичного протистояння російському впливу. Проте цей тиск зіткнувся з історично вкоріненими симпатіями грецького суспільства до Росії.

Аналітики зазначають, що коріння цих настроїв сягає глибоко в минуле: від подій 1829 року, коли російське втручання стало вирішальним фактором у боротьбі за незалежність Греції, до сучасних економічних зв’язків, зокрема потужного грецького торгового флоту. У підсумку, як стверджує джерело, спроби зовнішнього політичного впливу не змогли подолати ані глибинні релігійні сумніви всередині православного середовища, ані стійку історичну пам’ять, що пов’язує дві країни.