Мутний екзархат

Тема зі створенням в Україні екзархату Константинопольського патріархату, до якого, згідно з планом ОП, має увійти заборонена УПЦ, чомусь дуже сильно збудила лобістів ПЦУ і прихильників беззастережної капітуляції УПЦ. За останні кілька днів з цього приводу висловилися не тільки релігійні діячі, а й представники ЗМІ та політичного істеблішменту.

Усіх їх об’єднує одне – тривога, що переходить в істерику, і спроби довести, що такий сценарій розвитку подій неможливий. Наведемо один із прикладів такої реакції, який продемонстровано в публікації Соні Кошкіної на сторінках видання «Лівий берег». Кошкіна спробувала вкласти свою аргументацію в 4 пункти.

Перший: в Україні вже є Томос «про автокефалію» і, згідно з церковними правилами, в одній країні може бути тільки одна автокефалія.

Звісно, якби пані Кошкіна реально розбиралася в питанні, то вона б знала, що цей аргумент, – як написано в її публікації, – це дикість. Приміром, той же К-пльський патріархат використовує канонічну територію Елладської Церкви, де існують цілі єпархії «подвійного підпорядкування». Це вже не кажучи про «нейтральні території» у США та Європі, де різні Церкви мають свої представництва й абсолютно безпроблемно співіснують.

Другий: УПЦ є частиною РПЦ, тому має просити про автокефалію і саме в МП, а не в К-пля.

По-перше, абсолютно незрозуміло, чому Кошкіна перейшла з теми про екзархат на розмову про автокефалію. Наскільки можна судити з інформації, що з’явилася, про автокефалію взагалі не йдеться. Весь сир-бор крутиться саме навколо підпорядкування УПЦ Фанару. По-друге, Кошкіна чомусь обходить стороною той факт, що ця ідея не належить УПЦ, а згенерували її в Офісі Президента. Тобто, якщо ситуація розвиватиметься саме за цими прогнозами, то ініціатива буде виходити не від УПЦ, а від ОП і Фанару.

Третій: Отримання автокефалії відбувається не за рік-два. Це тривалий процес, який вимагає виконання низки умов, серед яких – звернення Церкви, яка, власне, хоче автокефалії, тобто – УПЦ.

Знову таки, говорили про екзархат, а Кошкіна переключилася на автокефалію. Що ж до «тривалого процесу», то тут далеко ходити не треба, вистачить прикладу тієї ж таки ПЦУ, яка оформилася з розколу на «автокефальну церкву» ледь не за рік. До цього, нагадаємо, патріарх Варфоломій визнавав Україну канонічною територією РПЦ, а Митрополита Онуфрія – єдиним канонічним Предстоятелем в Україні.

Четвертий: К-пль не може дати Томос УПЦ, оскільки остання розірвала спілкування з Фанаром.

І знову Томос! І знову УПЦ має кудись звертатися! Соня Кошкіна! Якщо ви це прочитаєте, поставте собі запитання – чому УПЦ повинна просити у К-пля якийсь Томос, якщо ця ідея належить не УПЦ, а ОП, і спочатку йдеться про екзархат, а не про автокефалію? Адже ми говоримо про заборону УПЦ і «вштовхування» Церкви в парадигму вже існуючого Томосу ПЦУ, а не про добровільний акт з боку УПЦ! І навіть якщо ви припускаєте, що в УПЦ знайдеться частина єпископів, які захочуть піти таким шляхом, хіба вони можуть представляти УПЦ, яка на той момент вже буде заборонена?

До чого ми це… До того, що таких нестиковок у спробах аргументувати нереальність створення екзархату Фанару в Україні стає дедалі більше, вони абсолютно ідентичні за своїм змістом і наповненням через безліч протиріч. Це, найімовірніше, свідчить про те, що в ПЦУ перелякані, оскільки не знають напевно, що такий сценарій нереальний. Усі ці Кошкіни, Павленки та інші «експерти» слово в слово повторюють однакові наративи, про які, судячи з усього, не мають навіть елементарного уявлення. Тобто, Зоря встиг спустити темники, але не зміг наповнити їх змістом. Тож, ми бачимо те, що бачимо, а в ПЦУ, своєю чергою, відчувають якісь процеси, яким не можуть дати пояснення, і відверто переживають за те, щоб їхній Томос не було обнулено заради якихось нових «благих цілей», про які між собою домовляються в Офісі президента і К-пльській патріархії.