Синод Руської Православної Церкви опублікував заяву з приводу заборони УПЦ

22 серпня 2024 року Священний Синод Російської Православної Церкви опублікував заяву у зв’язку з ухваленням Верховною Радою України закону №8371, спрямованого на заборону діяльності Української Православної Церкви. Текст заяви публікуємо повністю.

20 серпня 2024 року Верховною Радою України ухвалено в другому читанні законопроєкт «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», який дає змогу заборонити в судовому порядку діяльність будь-яких релігійних громад на території України в тому разі, якщо вони «афілійовані» з будь-якими релігійними організаціями в Росії. Для відповідного рішення суду буде достатньо висновку «релігієзнавчої експертизи», яку в умовах «полювання на відьом» можна і потрібно буде фальсифікувати.

Ініціатори та прихильники законопроєкту в Україні — державні чиновники вищого рівня, депутати Верховної Ради, радикальні праві політики та громадські діячі, представники розкольницьких організацій та Української греко-католицької церкви — не приховують, що законопроєкт спрямовано безпосередньо проти Української Православної Церкви; що мета цього закону — у ліквідації її та всіх її громад або в примусовому їхньому переведенні в інші релігійні організації. Сотні монастирів, тисячі громад, мільйони православних вірян в Україні опиняться поза правовим полем, втратять своє майно і місце молитви.

Протягом 2014-2023 років Священний Синод Руської Церкви багаторазово відзначав тиск на Українську Православну Церкву, що має безсумнівні риси державної антирелігійної політики. Сьогоднішнє ухвалення закону — свідчення безсилля режиму, який впродовж свого політичного існування послідовно, крок за кроком прагнув послабити, розколоти і знищити Українську Православну Церкву.

Предстоятель Руської Православної Церкви неодноразово звертався до організацій системи ООН, ОБСЄ та Ради Європи, лідерів світових релігійних громад, свідчачи про переслідування вірян в Україні. Незважаючи на те, що багатьма експертами та правозахисними організаціями на Заході визнавалися порушення прав вірян Української Православної Церкви, це не стало перешкодою для ухвалення законопроєкту, який знищує саме уявлення про свободу совісті та базові права людини.

Постійним тлом політики переслідування Церкви є багаторічна наклепницька антицерковна кампанія українських ЗМІ, яка націлена на дифамацію канонічного Православ’я, провокує та виправдовує масові захоплення храмів, які називаються «добровільними переходами». Ці захоплення організовуються прихильниками розколу і радикальними націоналістами за підтримки місцевої влади, спецслужб і правоохоронних органів. Як правило, вони супроводжуються насильством, масовими побиттями духовенства і вірян. Вживаються захоплення і спроби захоплень найбільших монастирів Української Православної Церкви, примусове виселення їхніх насельників.

Триває прямий тиск на Українську Православну Церкву, її єпископат і духовенство з боку українських спецслужб. Крім погроз і шантажу, цей тиск виразився у відкритті десятків сфабрикованих кримінальних справ і неправосудних вироках за політичними підставами. Перебуває під арештом, ув’язнений під варту або отримав несправедливі вироки цілий ряд архіпастирів і пастирів Української Православної Церкви.

У низці регіонів і населених пунктів України місцева влада прямо «заборонила» діяльність Української Православної Церкви, примусово закриває її храми, перешкоджає богослужінням, незаконно вилучає земельні ділянки під її монастирями, храмами і святинями.

Не домігшись ослаблення канонічної Церкви в Україні, не зумівши похитнути її єдність, місцева влада зробила крок до її прямої заборони.

За своїм масштабом і централізованим характером цей захід може перевершити всі колишні історичні репресії проти Української Православної Церкви, включно з гоніннями часів Брестської греко-католицької унії, і порівнянний з такими сумними історичними прецедентами, як гоніння в Римській імперії часів Нерона і Діоклетіана, так звана дехристиянізація Франції в роки Французької революції XVIII століття, атеїстичні репресії в Радянському Союзі та знищення Албанської Православної Церкви в 1960-ті роки режимом Енвера Ходжі.

Ухвалений законопроєкт несумісний з уявленнями про верховенство закону, є політичною декларацією, що має на меті легалізувати знищення релігійної громади більшості. Закон виокремлює критерії, які дають змогу встановити групу осіб, пов’язану ознакою приналежності до Української Православної Церкви, та цілеспрямовано здійснювати щодо них політичні репресії.

З особливою гіркотою доводиться відзначати негативну роль Патріарха Константинопольського Варфоломія і однодумних йому ієрархів. Своїми односторонніми, поспішними і противними духу священних канонів діями вони лише посилили церковний розкол в Україні, не зціливши його. Керівництво визнаних Фанаром розкольників з особливою несамовитістю вимагало ухвалення закону про фактичну заборону Української Православної Церкви. А Патріарх Варфоломій, який раніше публічно схвалив кримінальне переслідування та арешти її ієрархів і священнослужителів, зараз, подібно до первосвящеників Анни і Каяфи, відкрито підтримав дії державної влади, мета яких — розп’яття та знищення канонічної Церкви в Україні. Константинопольський Патріарх таким чином несе персональну відповідальність за організацію переслідувань віруючих Української Православної Церкви.

Висловлюючи тверду впевненість, що врата пекла не здолають Церкву Христову (Мф. 16:18), як не здолали її і раніше найжорстокіші гоніння; що православні християни України з мужністю та твердістю зустрінуть нові приготовані їм випробування та подолають їх силою того, Хто полюбив нас Іісуса (Рим. 8:37), — закликаємо повноту всього світового Православ’я посилити свої молитви за Українську Православну Церкву, яка перебуває у скорботах за слово Боже і за свідоцтво Ісуса Христа (Об’явл. 1:9).

Звертаємося до міжнародних правозахисних організацій із закликом негайно і об’єктивно реагувати на кричущі утиски віруючих в Україні.

Джерело: Патріархія.ру