Як Фанар погубить ПЦУ

Останнім часом звертає на себе увагу неоднорідне інформаційне поле ПЦУ, яке може свідчити про щонайменше різні погляди на принципові теми. Насамперед ідеться про те, що ПЦУ, — при всьому бажанні довести протилежне, — так і не стала однорідною і самостійною структурою, що вилилося в ситуацію, яку ми постараємося описати нижче.

Усі проти всіх

На сьогодні ПЦУ, — крім офіційної сторінки, каналу Євстратія Зорі та окремих Фейсбук-сторінок, — представлена в медіаполі чотирма більш-менш працюючими сайтами, з яких виділяємо такі: «Духовний фронт України», “Софійське братство”, “Релігійна правда” та “Україна православна”. Здавалося б, ну працюють собі й працюють, проте все набагато складніше.

Зазначені сайти умовно можна поділити на дві групи, які тепер уже відкрито ворогують між собою. «Релігійна правда» під керівництвом колишнього журналіста “1+1” та “Україна православна” редакторства Лани Самохвалової — це ресурси, що відпрацьовують чистий порядок денний Епіфанія Думенка та Євстратія Зорі. Тобто, будь-яка цитата зазначених персонажів подається, як непогрішна істина, що, природно, зручно тим, кого вони цитують. Окремо в цій компанії стоїть відома фейкомєтка Соня Кошкіна, яку вже не раз викривали у брехні щодо УПЦ на користь ПЦУ.

Однак, крім цих сайтів, Гальченко, Самохвалова і Кошкіна корисні тандему Думенка і Зорі ще й тому, що вони є журналістами за профілем, що, природно, розширює коло їхнього впливу завдяки отриманим раніше вмінням і контактам. Наприклад, та ж Самохвалова цілком успішно ретранслює потрібні керівництву ПЦУ наративи через сайт «Укрінформ», який є одним із найбільш популярних соціально-політичних українських ЗМІ. Кошкіна — ретранслює позицію керівництва ПЦУ через видання «Левый берег». Гальченко, своєю чергою, вміє робити непоганий відео-контент для Ютуб, який тривалий час виходив під брендом «Детектор.Юа» з ведучим Дмитром Горєвим, але відверто просів останнім часом. Крім того, не виключено, що вони використовують свої колишні зв’язки, щоб проштовхувати іміджеві матеріали про ПЦУ в інших ЗМІ.

Що стосується «Духовного фронту України» і «Софійського братства» — тут усе набагато складніше. Ці два ресурси (Софійське братство — це ще й громадська організація) працюють, начебто, і на користь ПЦУ, але з одним важливим доповненням — у фарватері Константинопольського патріархату. Центром тяжіння цих медіа є Ставропігія Константинопольського патріархату в Україні. І, у зв’язку з тим, що Думенко і Зоря затіяли свою гру «за спиною» у Фанару, Духовний фронт і Софійське братство вжили контрзаходів, які, м’яко кажучи, зіпсували клімат усередині структури.

З найбільш активних співробітників «Духовного фронту» варто відзначити Андрія Ковальова. За свою нетривалу кар’єру Ковальов встиг побувати прес-секретарем глави УПЦ КП Філарета, глави Верховної Ради України, а також прес-офіцером 112 ТрО ЗСУ, яка дислокується в Києві. Новим амплуа Ковальова став дияконський сан у ПЦУ, який він отримав 5 травня 2024 року від одіозного глави Волинської єпархії ПЦУ Михайла Зінкевича.

Ось тільки момент у тому, що Ковальов, якщо і став кліриком Волинської єпархії ПЦУ, то лише номінально, оскільки весь свій час він проводить у Києві та, за дивовижним збігом обставин, служить саме в Андріївській церкві на Подолі, яка, як відомо, є Ставропігією Фанару в Україні. У принципі, сам Ковальов особливо цього не приховує, оскільки його Фейсбук-сторінка рясніє відповідними фото.

Звертає на себе увагу той факт, що людина, яка отримала сан в одній єпархії, працює в іншій, ще й, судячи з усього, не будучи підконтрольною нікому з функціонерів ПЦУ. Однак, для тих, хто розуміє внутрішню кухню церковного життя, ця ситуація свідчить про одне — Ковальов, насправді, перебуває в ПЦУ на особливому становищі. З огляду на його бек-граунд і нехарактерне для служителя культу свавілля, є підозри, що він виконує завдання, які йому ставлять аж ніяк не в кабінеті в Епіфанія, а, швидше за все, в Офісі президента України.

Це, до речі, побічно підтверджується ще й тим, що у Ковальова, на відміну від його візаві, є доступ до будь-яких топових ЗМІ, де він говорить крамольні для вуха обивателя з ПЦУ речі. Приміром, в одному з нещодавніх ефірів «Української правди» Ковальов закликав «звільнити» глав УПЦ і ПЦУ і провести новий Помісний собор, з умовою, що зазначені особи не висуватимуть свої кандидатури на пост глави «об’єднаної церкви».

Крім того, у себе в Фейсбук Ковальов влаштував перепалку зі згаданою вище Ланою Самохваловою, в якій звинуватив її «Україну православну» і «Релігійну правду» Гальченка в поширенні джинси, в якій зацікавлені… у керівництві ПЦУ. У тій же перепалці він назвав Євстратія Зорю «рудим джерелом», яке поширює фейки про те, що об’єднання УПЦ і ПЦУ за сценарієм Фанару неможливе.

Останню гучну заяву Ковальов зробив в ефірі каналу «Еспресо», де натякнув на те, що якщо ПЦУ не захоче виконувати умови Фанару щодо початку діалогу з УПЦ, то Томос можуть взагалі відкликати. Паралельно, на тій самій сторінці у Фейсбук, він звинуватив керівництво ПЦУ в тому, що вони приховали «важливий лист» глави Фанару, в якому той закликав пом’якшити риторику щодо УПЦ, щоб не налаштувати її єпископат проти діалогу про об’єднання.

Ще одна організація, яка підтримує Фанар — Софійське братство. Це об’єднання кліриків УПЦ і ПЦУ поширює схожу з «Духовним фронтом України» риторику, яку ретранслює на своєму сайті та в Телеграм-каналі. У Софійському братстві вже не раз скаржилися на те, що їх недолюблюють ні в УПЦ, ні в ПЦУ. Проте, і в них, судячи з усього, є «дах». Члени організації орієнтуються на екзарха Фанару в Україні Михайла Аніщенка, який відстоює позицію патріарха Варфоломія в питанні діалогу між ПЦУ та УПЦ.

Важливо зазначити, що «Духовний фронт» і «Софійське братство» синхронно почали публікувати конфіденційні листи й документи, що відправлялися зі Стамбула до Києва не один раз. Саме ці два медіамайданчики повідомили про те, що керівництво ПЦУ намагалося всіляко перешкодити візиту делегації Фанару в Україну для вирішення питання про початок діалогу між УПЦ і ПЦУ. З огляду на той факт, що Офіс президента вочевидь зацікавлений у реалізації моделі об’єднання УПЦ і ПЦУ, запропонованої патріархом Варфоломієм, доходимо висновку, що «Духовний фронт» і «братство» в даному конфлікті мають більш міцні позиції, ніж Зоря і Думенко зі своїми інформаційними сателітами.

Таким чином, боротьба «України православної» і «Релігійної правди» проти «Духовного фронту» і «Софійського братства» — це не просто медіаграйня, а фактично інформаційний клінч між Фанаром і ПЦУ, у яких зовсім відрізняються погляди на питання майбутнього Української Православної Церкви в світлі її законодавчої заборони.

Що відбувається і чим усе закінчиться

Фанар терпляче чекав, коли норовливе керівництво ПЦУ почне виконувати умови Томосу так, як це бачить патріарх Варфоломій. Однак, очевидно, що греки втомилися спостерігати і вирішили діяти. Зв’язавшись з ОП, фанаріоти отримали повний карт-бланш для того, щоб вирішувати українську церковну кризу так, як це потрібно їм. У результаті, перед забороною УПЦ, Думенко отримав на Фанарі порцію критики за агресивну риторику, після чого терміново опублікував заклик до УПЦ «про діалог без умов». Кирило Говорун, який зараз також є кліриком Константинопольського патріархату, проговорився, що це звернення було опубліковано під тиском з Офісу президента і стамбульської патріархії.

Після заборони УПЦ Верховною Радою, в Україну примчала делегація Фанару, яка провела зустріч з усіма сторонами конфлікту. Досі не відомо, до чого саме домовилися греки з українцями, однак, судячи з того, що в інфополі досі не з’явилося жодних прес-релізів на цю тему, можна припустити, що все не так просто, як це хочуть показати лобісти інтересів Фанару в ПЦУ — «Духовний фронт» і «Софійське братство».

Медіа-кампанія Думенка і Зорі, хоч і відверто слабка, проте приносить свої короткострокові плоди, оскільки вони дають публіці те, що вона хоче чути. Риторика, в стилі «УПЦ — вороги» і «ніяких діалогів — тільки приєднання» — однозначно є улюбленою у більшості прихильників ПЦУ. Це прекрасно розуміють Думенко і Зоря і абсолютно не усвідомлюють на Фанарі і в Офісі президента.

На жаль, але до такого результату призвела п’ятирічна політика протиставлення «патріотичної ПЦУ» «проросійській УПЦ». Якщо елементарно промоніторити настрої прихильників ПЦУ у ставленні до УПЦ в соцмережах, то в їхньому розумінні Церква має зникнути «як роса на сонці», а вони «панствуватимуть» у відібраних в УПЦ храмах і монастирях. Варіант діалогу між ПЦУ та УПЦ для більшості прихильників першої видається абсолютно неприпустимим тому, що «про що можна говорити з москалями», «чемодан-вокзал-Росія».

Водночас Фанар опинився в положенні, коли треба якось закривати питання, але як саме це зробити — поки що не зрозуміло. Варфоломій реально зганьбився зі своєю спробою подолати розкол в українському Православ’ї, оскільки підійшов до питання нахрапом і несерйозно. Він розраховував на те, що Порошенко зможе натиснути на УПЦ, а тепер такі ж надії покладає на Зеленського. Однак обрана ним стратегія не працює. І цілком зрозуміло, що не УПЦ винна в цій ситуації, а саме ПЦУ.

З іншого боку, це і добре. Лобісти ПЦУ справедливо звинувачують УПЦ в тому, що Церква зайняла вичікувальну позицію, оскільки час грає саме на користь УПЦ. Варфоломій, очевидно, не зможе приборкати ПЦУ, навіть якщо поміняє керівника цієї структури. Будь-яка дія Константинопольського патріарха в цьому напрямку тільки погіршує його становище, і єдине, що йому залишиться — справді відкликати Томос і перепідпорядкувати ПЦУ безпосередньо собі, зробивши її екзархатом Фанару.

УПЦ, своєю чергою, справді нічого не залишається, як тільки чекати, коли проект ПЦУ зазнає остаточної поразки, загрузнувши у внутрішніх розбірках. Так, закон про заборону внесе свої корективи в існування Церкви, але коли Вона залишиться безальтернативним варіантом в Україні, частину відібраного так чи інакше повернуть, а позиції, нехай і не повністю, але будуть відновлені.