Без терміну давності: хто, коли і для чого почав загравати з Константинопольським патріархатом

Переговори керівництва УПЦ з представниками Константинопольського патріархату — тема за сімома замками. Станом на сьогодні немає жодної чіткої інформації про те, коли саме вони розпочалися, хто в них фігурував, які були етапи цих переговорів і чим вони закінчилися. Однак, завдяки моніторингу та аналізу ситуації, деякий масив інформації нам все ж вдалося зібрати. Пропонуємо його до уваги наших читачів.

Дійові особи

У радикальних церковних колах схильні звинувачувати Предстоятеля УПЦ в тому, що Блаженніший нібито збирається піти на умови Константинопольського патріархату, погодитися на екзархат і навіть на входження до складу ПЦУ. Автори таких статей схильні в усьому звинувачувати саме митрополита Онуфрія. Проте, будучи знайомими з внутрішньою ситуацією в Церкві, ми з упевненістю можемо сказати, що в УПЦ цілком можуть мати місце випадки, коли окремі архієреї намагаються брати на себе посередницькі та інші зобов’язання, навіть без попереднього схвалення Предстоятеля.

У нашій історії таких посередників було кілька. Згідно з інсайдерською інформацією одного західного церковного ЗМІ, спроби налагодити діалог між УПЦ і Фанаром розпочалися ще 2022 року, одразу після вторгнення Росії в Україну. Усе почалося з того, що глава Грецької архієпископії Америки Елпідофор Ламбріанідіс вирішив поборотися за вплив на патріарха Варфоломія зі своїм заклятим конкурентом — митрополитом Еммануїлом Адамакісом. Мотиви такої боротьби очевидні — майбутні вибори предстоятеля Константинопольського патріархату, які рано чи пізно матимуть місце.

Елпідофор вибрав для підняття свого рейтингу найскладнішу для Фанару тему — українську. Використовуючи свої зв’язки, Ламбріанідіс взявся мирити УПЦ і Константинопольський патріархат. Його контактом в Україні став глава Екзархату Фанару — єпископ Команський Михайло Аніщенко. Ця людина, станом на сьогодні, залишається чи не єдиною сполучною ланкою між УПЦ і Фанаром, оскільки сама є вихідцем з УПЦ і, за час свого перебування в Україні, розробила цілу мережу контактів, яка складається зі старих і нових друзів.

Варто зазначити, що, приміром, те саме Софійське братство — це теж один з елементів його роботи, для створення видимості «активності низів». Нібито священики УПЦ палко жадають відновлення єдності з Константинополем і просто таки волають до патріарха Варфоломія про необхідність розвивати екзархат далі, не залишаючи його на рівні Андріївської церкви в Києві. У цьому, до речі, проглядається інтерес і самого Аніщенка. Він, звісно, не претендує на посаду глави Фанару, але оформити собі «українську єпархію» на основі охочих приєднатися до нього з УПЦ — дуже навіть не проти.

І ця тема сьогодні навряд чи здасться фантастикою, адже, грубо кажучи, в Екзархат Аніщенка вже зараз готові вступити щонайменше 400 священиків УПЦ (за числом сумнозвісних підписантів), які перейдуть до структури зі своїми парафіями. А це, на хвилиночку, ціла Одеська єпархія. І це тільки поверхнево, а якщо врахувати той момент, коли почне діяти ухвалений антицерковний закон, таких парафій може бути набагато більше, і, між іншим, перебіжчики будуть не тільки зі складу УПЦ, а й із ПЦУ.

Однак, повернемося до теми переговорів. Першу спробу «налагодити мости» між УПЦ і Фанаром спробували реалізувати у 2022 році. Згаданий вище Елпідофор умовив Аніщенка долучитися до цієї теми, результатом чого до процесу був підключений вікарій Одеської єпархії УПЦ архієпископ Арцизький Віктор (Биков). Повідомляється, що Биков і Аніщенко підтримують тісні контакти, тому саме одеського вікарія втягнули в переговорний кейс.

У вересні 2022 року Биков відвідав США, де провів зустріч з Елпідофором. Ієрархи УПЦ і Фанару обговорювали можливий перехід УПЦ під омофор Константинополя у зв’язку з погіршенням клімату державно-церковних відносин в Україні. Биков припустив, що зможе переконати Блаженнішого митрополита Онуфрія відновити поминання патріарха Варфоломія заради «вигод», які обіцяє такий «жест доброї волі».

Крім того, Биков просив організувати зустріч архієреїв УПЦ з главою Фанару, щоб обговорити приєднання до Константинополя. Цей момент вкрай важливий, оскільки вказує на те, що такі архієреї в УПЦ є. Скільки їх — невідомо, проте хто з них міг би бути схильний до такого рішення — секрет полішинеля.

Зустріч відбувалася без відома Предстоятеля УПЦ, проте пізніше її результати були викладені митрополиту Онуфрію самим Биковим. Характерно, що Блаженніший поставив перед архієпископом Віктором такі умови, які для Фанару були категорично неприйнятними. Сміємо припустити, що йдеться про ті самі пункти, які були прийняті на Соборі у Феофанії. Природно, всі вони стосуються розбійницької діяльності ПЦУ, яка отримала від Фанару Томос як індульгенцію.

Проте Елпідофор не здавався і продовжував розвивати тему, в якій, як йому здавалося, він орієнтувався. Такий розвиток подій не влаштовував його конкурента — митрополита Еммануїла, який лобіює на Фанарі інтереси ПЦУ. Однак, заручившись підтримкою «українських» ієрархів Константинополя, Ламбріанідіс протягнув через Синод рішення про створення комісії з переговорів з УПЦ. Він зміг переконати патріарха Варфоломія в тому, що цей діалог має сенс, однак, як виявиться потім, не врахував твердості позиції митрополита Онуфрія.

Треба сказати, що митрополит Еммануїл теж не сидів склавши руки. Оскільки, в його розумінні, УПЦ повинна повним складом увійти в ПЦУ або зникнути з церковної карти, назвати його прихильником діалогу з УПЦ складно. У зв’язку з цим, він відвідував Україну у 2023 році, на що «клюнули» окремі ієрархи УПЦ, особливо — митрополит Львівський Філарет (Кучеров). Як ми тоді повідомляли, у Еммануїла і Філарета була особиста зустріч, на якій Кучеров намагався переконати Адамакіса в необхідності створення додаткової церковної структури в Україні, для входження туди УПЦ.

Проблема в тому, що митрополит Філарет, найімовірніше, не до кінця розумів, що виливає свої переживання не другові, а ворогові УПЦ. Паралельно з цим, Предстоятель УПЦ направив на зустріч з ієрархом Фанару свого посланця — ректора КДАіС архієпископа Сильвестра (Стойчева). Блаженніший, через ректора КДАіС, передав фанаріотам сигнал про те, що початок діалогу можливий лише після того, як на Фанарі публічно засудять захоплення храмів УПЦ представниками ПЦУ. Таку реакцію з боку УПЦ було донесено також і до згаданого архієпископа Елпідофора, що, природно, змусило його скоротити свою активність на цьому напрямку.

Проте, ще одну спробу Елпідофор все ж зробив. За наявними неперевіреними даними, візит Предстоятеля Православної Церкви Америки митрополита Тихона в Україну був спровокований саме з подачі Ламбріанідіса. У цьому сенсі стає зрозумілим, чому митрополит Тихон, під час Богослужіння в Банченському монастирі і в присутності Предстоятеля УПЦ, згадав патріарха Варфоломія, на що багато хто звернув увагу. Предстоятель ПЦА, таким чином, діяв за принципом «м’якої сили», що, тим не менш, ніяк не позначилося на позиції УПЦ.

Пізніше митрополит Тихон провів зустріч із постійними членами Синоду УПЦ, на якій, вочевидь, розглядалося питання відновлення стосунків УПЦ з Фанаром. У контексті цього, цілком імовірно, що Предстоятель УПЦ міг передати патріархові Варфоломію той самий гучний комплект панагій, що, проте, ні до чого не зобов’язувало надалі. Цілком можливо, що митрополит Тихон привіз якийсь подарунок із Фанару, відповісти на який вважається в церковному середовищі правилом хорошого тону. Після цього глава ПЦА вирушив на Фанар, де і виклав усе побачене і почуте в Україні.

Заборона УПЦ і нові зусилля Фанару

Ухвалений у серпні 2024 року закон «Про заборону УПЦ» вивів ситуацію на новий рівень. Очевидно, що держава і ПЦУ очікували, що в УПЦ злякаються і почнуть шукати моделі співпраці. І якщо діалог із ПЦУ сьогодні неможливий з огляду на низку об’єктивних причин, що чудово усвідомлюють в Офісі президента України, то варіант із Фанаром в уряді з рахунків списувати не стали. Саме тому, фактично з ініціативи Офісу президента і проти волі ПЦУ, на Фанар була організована урядова делегація, метою якої було зібрати нову переговорну групу ієрархів Константинопольського патріархату для діалогу з УПЦ.

Склад нової делегації був відверто слабшим за тих акторів, які раніше брали участь у процесі. Але й у позиції самої УПЦ мало що змінилося. Хоча Предстоятель не відмовив легатам патріарха Варфоломія у зустрічі, судячи з усього, її результати навряд чи можна назвати обнадійливими для греків. Характерно, що лобісти Фанару в Україні намагаються видати за успіх сам факт перемовин, однак деталей, які там обговорювалися, свідомо ніхто не публікує. Напевно тому, що греки не почули нічого для себе прийнятного.

Хай там як, мінімальну вигоду від заборони УПЦ держава вже отримала. Сам факт ухвалення закону і все, що може статися з Церквою надалі, завжди можна буде використати як перекриття тих чи інших кризових ситуацій у зовнішній і внутрішній політиці. У зв’язку з недоговороздатністю УПЦ, тепер все відбувається за принципом «так не діставайся ж ти нікому». Звичайно, з точки зору іміджевих ходів, варіант «порятунку УПЦ» за допомогою інтеграції Церкви в структуру Константинопольського патріархату, був би більш прийнятним, але до цього завжди можна буде повернутися в разі потреби.

Постскриптум

Ситуацію, в якій опинилася УПЦ, у зв’язку з усім, що сталося останнім часом, складно назвати райдужною. Законодавчу заборону і всі наслідки, що випливають із цього, Церкві ще належить відчути в повному обсязі. Уже зараз державні чиновники з профільних служб заявляють про те, що УПЦ може втратити понад чверть своїх парафій, які користуються храмами, приміщеннями та земельними ділянками на правах оренди в держави та органів місцевого самоврядування. Однак, очевидно, що в самій Церкві до такого варіанту розвитку подій готові. Принаймні — морально.

З іншого боку, ухвалений закон викликав занепокоєння, критику і здивування у більшості Помісних Православних Церков, релігійних і правозахисних організацій, окремих урядів і навіть у Папи Римського. Водночас окремі українські політики прямо заявляють про те, що питання УПЦ може стати «обмінною монетою» в переговорах з РФ. Такий стан справ вказує на те, що для УПЦ зараз набагато краще зберігати статус «забороненої Церкви» і отримувати з цього максимум на міжнародній арені, ніж грати в «кішки-мишки» з Фанаром, який відверто провалив подолання українського розколу, до того ж породивши ще один — в образі УПЦ КП.

Так, поки в Україні воєнний стан, такими бонусами складно скористатися, однак, як сказав Володимир Зеленський, усяка війна закінчиться за столом переговорів. І ось уже сьогодні ми чуємо про те, як вищі особи держави заявляють про необхідність участі Росії у другому «Саміті миру», а посадовці зі США, за чутками, привозять до України нові драфти переговорного кейса, який, на їхню думку, має задовольнити всіх.

У сукупності всіх вище перерахованих факторів, проглядається чудова можливість вирішити церковну кризу в Україні не тими шляхами, які пропонуються ззовні, а з урахуванням інтересів самої Української Православної Церкви.