Черкаси: очевидне і не очевидне

Емоції після захоплення Кафедрального собору УПЦ в Черкасах не вщухають і це зрозуміло. Однак, за кадром ситуації залишилося кілька важливих моментів, на які слід звернути увагу.

Очевидне

Кафедральний собор Черкас захоплений і очевидно, що найближчим часом повернути його Церкві не вдасться. Очевидно також і те, що за нових «господарів» він стоятиме порожнім, адже рівень релігійності в Черкаській області, відверто кажучи, не найвищий в Україні, не кажучи вже про те, що концесійні вподобання місцевих мешканців все одно більше на боці УПЦ, ніж ПЦУ.

Як і чому ПЦУ взяли цей храм теж не складно здогадатися. Взяли тому, що змогли. І якщо раптом буде потрібно, повірте, вони візьмуть будь-який кафедральний собор у будь-якій єпархії, навіть у найбільш ультраправославній Одеській. І винні в цьому не віруючі люди, не священики і навіть не архієреї. Це відбувається тому, що зараз їхній час. Хоч би як банально це прозвучало.

Не очевидне

А тепер найцікавіше. У Черкасах зіткнулися не УПЦ і ПЦУ, а Церква і держава. Церква, не маючи — бодай скільки-небудь порівнянного з державним, — ресурсу, у цьому зіткненні була приречена на поразку.

Перше. Ми в жодному разі не говоримо, що винен у тому, що сталося, митрополит Феодосій, але те, що це сталося через його непохитну позицію — це факт. Весь цей час держава схиляла ієрарха щонайменше до мовчання, а максимум — до співпраці. Усі кримінальні справи, домашні арешти та інша нісенітниця — це ланки одного ланцюга. Зрозумівши, що на позицію архієрея не можна вплинути умовляннями, було прийнято рішення вдатися до крайніх заходів.

Друге. Крайнім заходом стала «показова прочуханка», до якої було підключено всю державну репресивну машину у вигляді спецслужб, ЗМІ, радикалів і ПЦУ.

Зверніть увагу: обласна адміністрація, міськрада і поліція відпрацювали злагоджено і синхронно. Вони просто не втручалися в ситуацію, коментуючи те, що сталося, постфактум. Правоохоронці виступили статистами, які за командою покинули територію, коли там почалося справжнє пекло. Усі подані з боку УПЦ заяви про правопорушення і відкриті провадження спустять на гальма або направлять проти УПЦ.

Радикали — це фактично підконтрольний державі і контрольований спецслужбами силовий блок, який підключають спеціально для таких ось випадків. Справжніх радикалів і націоналістів у країні практично немає, а всі, кого ми бачимо на відео в Черкасах — «під ковпаком». До речі, серед радикалів були приїжджі, що підтвердив голова націоналістичного формування С14 Євген Карась.

Місцеві та загальноукраїнські ЗМІ також відпрацювали отриманий темник «на ура». Усі, як один, описали ситуацію у форматі: «прихильники УПЦ влаштували бійку» або «УПЦ взялася захоплювати собор, який вночі перейшов у ПЦУ». Пізніше, природно, долучилися всілякі «експерти», типу Чорноморця, які, за свої заяви, в нормальних країнах, вже б сиділи в СІЗО.

Третє. Багато хто зараз задається питанням — а чому мовчить священноначалля? Проаналізувавши все, що сталося в Черкасах, ми можемо сказати — тому й мовчить. Мовчать, розуміючи, що в кожного з них може бути так само, як у Черкасах і навіть гірше. З огляду на тих небагатьох архієреїв, які здіймають свої голоси у відповідь на те, що відбувається, можемо припустити, що наступні такі «акції залякування» пройдуть щонайменше в Запоріжжі та Борисполі. А пізніше — і в інших обласних центрах.

Чи є вихід?

Вихід із ситуації, що склалася, нам бачиться тільки один — винести обговорення існуючої проблеми на міжнародний рівень! Насамперед це стосується Помісних Церков і різних правозахисних організацій. Тільки в такий спосіб можна буде хоч якось звернути на ситуацію увагу і змусити державу змінити курс. На жаль, але внутрішній потенціал для боротьби УПЦ повністю вичерпала.