Новий хід Фанару

Синод Константинопольської Церкви, якщо вірити інформації, що з’явилася, приніс одну важливу звісточку, про яку нам було відомо ще до його проведення, проте потрібно було підтвердження. Тому те, що ми розповімо вам зараз, стосується не Синоду, а кулуарної роботи на Фанарі навколо українського церковного питання.

Сфери впливу

Насамперед варто зазначити, що тема України сформувала цілі угруповання всередині Константинопольського патріархату, які по-різному бачать вирішення проблеми. Умовно їх можна розділити таким чином. Перша — група старця-митрополита Еммануїла. Еммануїл, як уже всім відомо, підтримує нинішній стан справ в Україні і виступає на боці ПЦУ.

Друга група — це ієрархи Фанару українського походження. Ті самі горезвісні екзархи, які час від часу з’являються в Україні для збору інформації. Такі собі статисти, які, на перший погляд, ні на що не претендують і виконують рутинну роботу. До складу цієї групи входять митрополит УПЦ Канади Іларіон Рудник і митрополит Іов Геча.

Третя — це група екзарха Фанару в Україні єпископа Михаїла Аніщенка. Ця група відокремлена, оскільки Аніщенко у своїй діяльності спирається не стільки на підтримку фанаріотів, скільки на ті частини УПЦ і ПЦУ, які були б не проти того, щоб він їх очолив.

Якщо з групою Еммануїла все зрозуміло, — його підтримка ПЦУ і Епіфанія Думенка непорушна, — то з двома іншими все дуже неоднозначно. Що легати з діаспори, що Аніщенко, всі вони сходяться на думці — Епіфанія треба міняти. І міняти не просто, а зносячи при цьому весь фундамент ПЦУ, до якого входять такі діячі, як Євстратій Зоря, Іван Єременко та інші «мавпи з гранатами», в яких відверто страждає почуття такту і церковної дипломатії.

Ба більше, за нашою інформацією, Канадський Іларіон і Команський Михаїл пропонують розв’язувати питання в найрадикальніший спосіб, тобто відкликати Томос і реструктуризувати українське православ’я на Екзархат або митрополію Фанару в Україні, за прикладом таких об’єднань у США та Європі. Тут, до речі, підтверджується інформація, раніше озвучена кліриком ПЦУ і позаштатним консультантом ОП з релігійних питань Андрієм Ковальовим, який публічно заявляв про те, що Томос ПЦУ може бути відкликаний. Він же вніс у публічну сферу пропозицію «звільнити» Предстоятеля УПЦ і главу ПЦУ, щоб усунути, як йому бачиться, основні перепони для діалогу між конфесіями. Додамо, що Ковальов зараз служить при Аніщенку в Андріївській церкві Києва.

Власне, саме тому Думенко наважився написати кляузу на Аніщенка та єпископів із діаспори, звинувативши їх в упередженості та втручанні у внутрішні справи ПЦУ. Однак шило в мішку не сховати, і такі події, як у Черкасах, вельми красномовні й говорять голосніше за будь-які виправдання Епіфанія. Суть у тому, що, за задумом Варфоломія, ПЦУ мала стати майданчиком для об’єднання українського православ’я, а в реальності перетворилася на вертеп розбійників, що, природно, кидає тінь на авторитет глави Фанару.

«Критикуєш? Пропонуй!»: Можливі кандидати на Київський престол

Як повідомили нам наші джерела, тандем Думенка і Зорі набрид практично всім, насамперед — в Україні. Їхня деструктивна діяльність і претензії, що накопичилися до них у функціонерів ПЦУ, змушують багатьох із них шукати захисту на Фанарі. І, треба сказати, вони не залишаються не почутими. Всі ці термінові візити в Україну делегацій Константинополя і проведені ними розслідування відбулися саме тому.

Ба більше, як нам стало відомо, ПЦУ намагалася блокувати листування патріарха Варфоломія і митрополита Онуфрія. Коли легати Фанару провели зустріч із Предстоятелем УПЦ, вони запитали про те, чому Блаженніший не відповідав на листи Варфоломія. Відповідь їх здивувала, оскільки Предстоятель УПЦ сказав, що жодних листів від Константинопольського патріарха не отримував. У підсумку з’ясувалося, що дипломатичну пошту блокували люди з ОП на прохання ПЦУ. Цей момент призвів до серйозного скандалу і обурення на Фанарі. Довіру Варфоломія до Думенка було підірвано остаточно.

Саме тому на Фанар було запрошено главу українського МЗС Андрія Сибігу, якого попросили забезпечити візит делегацій українських церков до Стамбула. Вочевидь, найближчим часом, до Феофанії та Михайлівського скоро надійдуть офіційні запрошення для реалізації цих зустрічей.

Проте згадані вище групи №2 і №3 не сидять без діла, заручаючись додатковою підтримкою для посилення впливу на процес. Поки що складно сказати напевно, у що саме виродиться ПЦУ — у митрополію чи екзархат, однак, згідно з наявними в нас даними, кандидати на посаду глави цього об’єднання вже на низькому старті.

Перш за все, у Фанару стоїть завдання посадити всіх за стіл переговорів. Результатом переговорного процесу має, судячи з усього, стати відмова глав УПЦ і ПЦУ від своїх предстоятельських претензій «заради миру в усьому світі». Пізніше, як у «Повісті минулих літ», українське духовенство і віряни повинні будуть випросити у Фанару свого умовного Рюрика, який, на тривалий час, стане главою цього об’єднання і свого роду третейським суддею, поки не «вимруть» попередні покоління архієреїв та інші зацікавлені клани. Природно, на посаду церковного Рюрика не зможе обиратися ніхто з УПЦ і ПЦУ, оскільки це знову призведе до конфліктів. Тому ним має стати хтось зі сторони, але водночас близький культурно й етнічно.

А ось тут і найголовніша інтрига нашої історії. У кулуарах Фанару на пост глави нового церковного об’єднання в Україні розглядаються два найімовірніші кандидати: митрополит УПЦ в Канаді Іларіон Рудник та екзарх Фанару в Україні єпископ Команський Михайло Аніщенко. І якщо Рудника, судячи з усього, просуває відомий глава Грецької архієпископії в США митрополит Елпідофор Ламбрініадіс, то Аніщенко здобув, можна сказати, приз глядацьких симпатій з України як найпонятніший для лояльних до цієї ідеї в УПЦ і ПЦУ.

Ця інформація, до речі, підтверджується нещодавнім протокольним інтерв’ю позаштатного співробітника ГЕСС Андрія Смирнова та опитуванням на релігійну тематику від КМІС. ГЕСС і КМІС, граючи на боці ПЦУ, через опубліковані матеріали окреслили кілька моментів. По-перше, що «українці вимагають єдиної церкви». По-друге, що ця церква може бути створена виключно шляхом вливання всіх і вся до складу ПЦУ. По-третє, що главою цієї церкви не може бути ніхто з-за кордону. По-четверте, що незаперечний авторитет серед усіх ієрархів в Україні має тільки Епіфаній Думенко.

Перекладаючи людською мовою, ПЦУ, — через ДЕСС і КМІС, — передали на Фанар звісточку про те, що більшість українського суспільства вважає, що об’єднання Православ’я можливе лише на основі ПЦУ, а очолювати цю структуру може лише Епіфаній Думенко, який, начебто, має найбільшу популярність, порівнюючи з митрополитом Онуфрієм, а тим паче — з кимось із-за кордону. Судячи з усього, ці два матеріали і є тією самою «дискредитацією зусиль Фанару з об’єднання українського православ’я», які анонсували в профанарському виданні «Духовний фронт України».

Учорашнє повідомлення греко-американського сайту Orthodox Times, в якому наводиться, як аргумент, пропозиція Предстоятеля Польської Церкви — обрати для України нового Предстоятеля, щоб вивести ситуацію з глухого кута, також свідчить на користь наших інсайдів і, окрім того, вказує на те, що новим актором українського церковного кейса цілком імовірно може стати і Польська Церква, завданням якої буде утихомирення моралі єпископату УПЦ «заради спільного блага».

Ідеальний шторм для УПЦ

Якщо Фанару вдасться прогнути ПЦУ в такому питанні, то робота з УПЦ бачиться куди складнішою. Так, у Київській митрополії, як ми розуміємо, є свої «червоні лінії», однак обставини можуть їх і підсунути. На що розраховує Фанар у цьому випадку? Найімовірніше, на комбінований підхід, який повинен буде примусити УПЦ піти на зустріч новим ідеям греків. До них належить і «м’яка сила», яку буде реалізовано через підкріплення ідеї канонічними аргументами, на кшталт незаперечності хіротоній того ж таки Рудика або Аніщенка. І природно, — куди ж без неї, — «груба сила», яку забезпечить держава, завдаючи раз по раз болючих майнових ударів по УПЦ і ускладнюючи до неможливості існування Церкви в Україні. Таким чином, буде організовано ідеальний шторм, який розгойдуватиме «човен» УПЦ, схиляючи до прийняття очікуваного рішення.

І не можна однозначно сказати, що цей механізм не спрацює, оскільки окремі його епізоди ми бачимо вже. Якщо раніше Синод УПЦ був категорично налаштований до будь-яких ініціатив Фанару, то зараз, як можна бачити, відбуваються якісь таємні зустрічі з фанаріотами, деталі яких не розголошуються, а згодом узагалі «таємний» Синод, про рішення якого можна тільки здогадуватися. Усе це — прецеденти, яких не було раніше. І вони вказують на те, що розмовляти в УПЦ готові. А ось чи готові знижувати планку своїх вимог — питання відкрите.