Операція «Валькірія» по-одеськи: що стоїть за протестом архієреїв УПЦ

Митрополита Донецького і Маріупольського Іларіона, за якого заступилися понад три десятки архієреїв УПЦ, можна офіційно вважати «колишнім». Сьогодні архієрей звершив спільне Богослужіння з новопризначеним керуючим Донецькою єпархією митрополитом Володимиром, якого призначив Синод РПЦ. Таким чином, колишній Донецький архієрей склав повноваження і, водночас, обнулив спроби своїх побратимів з УПЦ створити із ситуації, що склалася, предмет для конфронтації з Патріархією.

Проте, незважаючи на гідний вчинок митрополита Іларіона, ситуація із заявою ієрархів УПЦ далека від завершення. Сили, які включилися в процес, не обмежилися спробою поскандалити з РПЦ, намагаючись тепер дискредитувати Предстоятеля УПЦ, що є вельми показовим і дає розуміння щодо того, що насправді стоїть за скандальною заявою архієреїв УПЦ.

Пристрасті по Донецьку

Хочемо ми того чи ні, але процес входження Донецької єпархії до складу РПЦ був неминучий через об’єктивні причини. Донецьк уже понад 10 років є непідконтрольною Україні територією, а інтеграційні процеси до складу РФ ніхто особливо не приховував. Природно, що рано чи пізно процес інтеграції торкнувся б і Церкви. Так і сталося.

Деякий час тому Синод УПЦ вивів митрополита Донецького Іларіона зі свого складу, а Святогірську Лавру з підпорядкування Донецької єпархії, оскільки Донецьке єпархіальне управління зареєстрували згідно із законами РФ, а сама єпархія, як ми повідомляли раніше, подала прохання про входження до складу РПЦ. Митрополит Іларіон, як керуючий на той час Донецькою єпархією, не міг перебувати поза цими процесами. Він підписував документи, ставив єпархіальні печатки тощо. Тобто повністю був залучений у цей процес.

Єдине, що нам не відомо, так це чи був у митрополита розрахунок залишатися на Донецькій кафедрі до смерті. Можливо, він і не очікував, що його знімуть з посади і відправлять на спокій. Проте, це сталося, а сам владика Іларіон не став опиратися рішенню Синоду РПЦ. Всупереч усім запевненням окремих блогерів і ЗМІ, мовляв, «владика не знав», «дізнався з інтернету» тощо, його особиста реакція на те, що сталося, більш ніж показова. Питання закрите і повертатися до нього просто немає ніякого сенсу.

Неспокійна Пальміра

Хоч як би дивно це виглядало, але найбільше в ситуації зі звільненням митрополита Іларіона збудилися в Одеській єпархії. Окремі телеграм-канали пояснили таке хвилювання біля берегів Чорного моря тим, що митрополити Іларіон і Агафангел давно дружать між собою. Саме тому главу Одеської єпархії, мовляв, зачепило за живе. Обурення митрополита Агафангела врешті-решт вилилося в горезвісну заяву архієреїв УПЦ, в якій 30+ (за чутками, їх уже 38) ієрархів Церкви, які підписалися, висловлюють своє обурення через рішення Синоду РПЦ щодо Донецька.

Зазначена заява напрочуд широко розійшлася у світських ЗМІ. І навіть медіапул ПЦУ висвітлював цю подію в ключі «крига скресла!», «архієреї УПЦ втомилися від свавілля Москви» тощо. Показово, що спікер ПЦУ, а також супутні йому медіа, перестали пересмикувати найменування Церкви, щоразу вказуючи, що це саме УПЦ, а не «МПвУ», «РПЦвУ» чи «УПЦ МП».

Крім того, на цьому тлі склалася ще одна надзвичайна ситуація! Вперше за три роки існування «Національного телемарафону», було виділено ефірний час ієрарху УПЦ! Спікером від підписантів випало бути митрополиту Хмельницькому Віктору (Коцабі). Архієрей протягом 7 хвилин, — без знущань і перебивання з боку ведучого, як це бувало раніше, — розповідав про те, що УПЦ незгодна з рішенням Синоду РПЦ, а заява ієрархів — це демонстрація позиції єпископату щодо цього питання.

Проте Одеська єпархія вирішила піти ще далі! Наступного дня прес-секретар єпархії записав відеозвернення, в якому заявив, що одесити більше не мовчатимуть у той час, коли над Церквою знущаються. Ось тільки з виступу протоієрея Максиміліана Погорєловського складалося враження, що найбільше Церкву кривдить Синод РПЦ, а ось хто є винуватцем захоплень храмів і знущань над хворими і старими єпископами УПЦ, яких тягають по судах, якось зовсім було незрозуміло.

Таку ж незрозумілість вніс відомий спікер Одеської єпархії «життєрадісний дяк» Андрій Пальчук. Він записав кілька відео, сенс яких був ще крутішим, ніж у прес-секретаря. Пальчук звинуватив Синод і офіційні органи УПЦ в мовчанні, натякнувши, що Одеська єпархія фактично переймає на себе повноваження з позиціонування УПЦ на загальноукраїнському рівні. Хто саме жене Церкву, зі слів Пальчука так само не можна розібрати, а ось заявку Одеської єпархії на першість в УПЦ розгледіли багато хто.

Операція «Валькірія» по-одеськи: на кого націлена заява ієрархів УПЦ і які можуть бути наслідки

Взагалі, Одеська єпархія та її окремі представники дуже давно звертають на себе увагу. З огляду на загальний стан УПЦ в державі, — а Церква цілком недвозначно перебуває у стані репресій з боку правлячого класу, — видається вкрай дивовижним, яким чином така медійно активна і заможна Одеська єпархія УПЦ досі перебуває на плаву. Здавалося б, державі було б куди цікавіше послабити таку потужну церковну одиницю, однак цього чомусь не відбувається.

У той час, як відбувається блокування Ютуб-каналів православних блогерів, а ті з ЛОМів УПЦ, хто не встиг виїхати з України, вже сидить у в’язниці, спікери Одеської єпархії цілком вільно висловлюють свою думку щодо тих чи інших подій. За весь час дії держпрограми «Духовна незалежність» СБУ не провела жодного обшуку в храмах або монастирях Одеської єпархії, яку раніше вважали чи не найбільш проросійською з усіх в УПЦ.

В Одеської єпархії держава не відібрала жодного храму-пам’ятки архітектури, як це було в інших єпархіях. Ба більше, уряд навпаки навіть сприяє Одеській єпархії, наприклад, у відновленні за гроші уряду Італії кафедрального Преображенського собору Одеси, який постраждав унаслідок ракетної атаки РФ. А сам храм вшанував своїм візитом сам Зеленський! Уявіть собі що-небудь подібне, наприклад, десь у Львівській або Івано-Франківській областях, де УПЦ, грубо кажучи, випалюють залізом.

Усі ці особливості життя Одеської єпархії, в контексті «Заяви архієреїв УПЦ», наводять на певні думки. На жаль, але ми бачимо тільки одне — співпрацю. На яких рівнях це відбувається і чи всі розуміють, що воно відбувається, сказати складно. Однак саме «Заява архієреїв УПЦ» стала останнім штрихом для остаточного усвідомлення того, що наше припущення, швидше за все, близьке до істини.

Усі попередні заяви та збори підписів, як-от «ініціатива Пінчука», «звернення до суду “Пентархії” та “заклик до розриву з РПЦ”, — це ланки, як нам здається, одного процесу, який має кілька завдань. По-перше, виявлення реакційного духовенства, яке готове взяти участь у будь-яких акціях сумнівного походження. По-друге, спроба розхитати УПЦ зсередини, «виносячи сміття з хати» на загальний огляд. «Заява архієреїв УПЦ» має ту саму природу, тільки має більш авторитетний вигляд з огляду на участь у ній єпископату.

Що ще більш дивно, — у списку підписантів ми побачили таких ієрархів, які, як нам відомо, нізащо на світі не підтримали б навіть найсвітлішу ідею митрополита Агафангела через особисте ставлення до останнього. Наявність у списку таких несумісних особистостей свідчить про те, що когось дуже сильно попросили взяти участь у цьому процесі, навіть незважаючи на особисте неприйняття персони Одеського архієрея.

Характерно, що анонімні джерела в УПЦ, які коментують ситуацію із заявою для ЗМІ, поспішили повідомити, що Блаженніший не має жодного стосунку до цієї справи. Автори ініціативи усвідомлювали також і те, що заяви подібного характеру повинні публікуватися після узгодження і, як мінімум, на рівні Синоду. Відсутність санкції Предстоятеля на такий випад на адресу РПЦ, позасистемний характер заяви і звинувачення, що послідували за нею звинувачення тих, хто її не підписав, у «проросійськості», можуть вказувати на те, що мета цього перформансу, насправді, не в тому, щоб «вкусити» Синод РПЦ, а кинути тінь на Блаженнішого Митрополита Онуфрія.

Говорячи простіше, руками представників Одеської єпархії УПЦ зацікавленим сторонам вдалося посіяти розбрат у середовищі єпископату Церкви. Своєю чергою, керівництво Одеської єпархії проявило опозиційний потенціал щодо Київської митрополії, провокуючи Предстоятеля УПЦ на заходи у відповідь. Існує думка, що митрополит Агафангел був би не проти очолити УПЦ, посівши місце митрополита Онуфрія, однак сьогодні такий формат мало ймовірний, хіба що його будуть реалізовувати з урахуванням загальної міжцерковної ситуації, яка наразі залежить від акторів у Києві, Стамбулі та Москві.

Фактор екзархату

Природно, описувану подію не можна розглядати без урахування зростаючих ризиків появи в Україні додаткової структури, яка спиратиметься на підтримку Константинопольського патріархату. Принцип «Критикуєш? Пропонуй!» у даному випадку як не можна актуальний. Якщо хтось критикує РПЦ, то що він запропонує натомість? Сьогодні очевидно, що заміною РПЦ, у розумінні багатьох, може стати саме Константинопольський патріархат.

В УПЦ вже не раз давали зрозуміти, що не готові налаштовувати діалог із ПЦУ, зважаючи на сумнівний канонічний статус останньої. Проте багатьом ієрархам здається цілком здоровим відновлення спілкування з Фанаром з подальшими преференціями з боку греків. «Дайте нам канонічний статус, аби від нас відстали всередині України», — приблизно так міркують прихильники діалогу з Фанаром. І на Фанарі, схоже, дуже відповідально ставляться до цієї ідеї. Буде це екзархат чи митрополія — не так важливо. Головне, що це об’єднання не буде на основі ПЦУ і не викличе відторгнення у більшості Помісних Церков.

У зв’язку з цим будь-які спроби розхитати ситуацію всередині УПЦ — це лише один зі сценаріїв із розчленування Церкви, яка, в результаті, ризикує бути поділена між Москвою і Стамбулом у пропорції 60/40. Звісно, не останню роль у цих процесах відіграє також географія фронту російсько-української війни. Однак цілком імовірно, що більшу частину УПЦ все ж «подарують» Константинопольському патріархату. Таке собі українське православне «НДР/ФРН», якому, в разі реалізації подібного сценарію, навряд чи світить повернення до колишніх кордонів.