Чиїми руками воюють українські євангелісти

Поки США і Росія працюють над досягненням миру в російсько-українській війні, довкола конфлікту досі знаходяться ті, хто хоче воювати, судячи з усього, «до останнього українця». Ще більш дивно, коли ці заклики лунають від представників релігійних організацій, які позиціонують себе пацифістськими.

Представник Української церкви християн віри євангельської Максим Васін заявив про те, що «євангелісти» виступають проти територіальних поступок, навіть якщо це призведе до закінчення війни. У ХВЄ, за словами Васіна, переконані, що українська армія має фізично звільнити всі зайняті Росією території України, тож, як то кажуть, «уперед, на амбразуру».

Чи переживає Васін за українські території, як такі? Ні. Він прямо сказав, що турбується виключно за прихильників ХВЄ, які опинилися на окупованих територіях і, на його думку, не зможуть вільно сповідувати свою віру, перебуваючи під владою Росії. Твердження, треба сказати, вкрай дивне, враховуючи той факт, що в Росії цілком успішно працює РосХВЄ, яке, як це було в Криму, спокійно візьме всіх євангелістів під своє крило. Але вражає в цій ситуації не це! Судячи з усього, євангелісти вирішили, що продовження війни вигідне для них тому, що вмирати за території будуть представники інших конфесій, у більшості — православних.

Зверніть увагу, що представники протестантських деномінацій здебільшого на фронт не йдуть. Брати в руки зброю їм не дозволяє релігія. Згідно з постановою уряду, українські євангелісти всіх мастей (ХВЄ, ЄХБ та ін.) входять до списку релігійних організацій, вірянам яких законодавчо ДОЗВОЛЕНО не брати до рук зброю, тобто проходити так звану альтернативну службу. Робиться це дуже просто: пастор тієї чи іншої громади видає своєму підопічному документ про приналежність до зазначених протестантських деномінацій і все! Ризик потрапити «на нуль» для власника такої довідки — мінімальний.

Крім того, — тут їм треба віддати належне, — чоловіки-євангелісти є багатодітними батьками, а в їхньому середовищі рідко зустрінеш сім’ю, у якій менше ніж троє дітей. Це автоматично звільняє їх від ризику бути мобілізованими. Та й загалом євангелісти вже давно розв’язали для себе проблеми мобілізації, а будь-яка взаємодія зі збройними силами відбувається здебільшого на рівні «верхівки організації», а в общинному житті мовчки засуджується. Відомі випадки, коли юнаки-євангелісти, які висловлювали бажання добровільно піти на фронт, зазнавали критики з боку своїх одновірців, бо заповідь «Не вбий» не можна трактувати інакше, як пряму вказівку — не вбивати собі подібних незалежно від обставин.

Звідси питання — чиїми ж руками євангеліст Васін збирається відвойовувати окуповані українські території? Судячи з усього, руками православних. Руки в крові та бруді мають бути у тих, хто не є частиною «віри євангельської». Характерно, що за наявності кадрового голоду в Службі військового капеланства, євангелістські пастори чомусь не особливо поспішають на передову. З усіх мандатів, виданих на капеланство, 70% у ПЦУ, далі йде УГКЦ. А скільки пасторів-євангелістів на фронті? Питання риторичне. І їх, загалом, нема в чому в даному випадку звинуватити, адже їхніх вірян на фронті практично немає. Проте саме представник ХВЄ заявляє про те, що територіальні поступки неприпустимі.

Ось і виходить, що найбільше виступають проти миру ті, хто найменше воює насправді. А «проповідувати» з розумним обличчям на всяких симпозіумах «про війну без кінця» — багато розуму не треба. Від цього ноги в окопі не мерзнуть.