Підсумки 28 липня

Друзі! Ми змушені визнати, що наші прогнози також не завжди збуваються. Останні події показали, що:
— Верховна Рада України не ухвалила законопроєкт про заборону УПЦ;
— На «соборі» ПЦУ не відбулося розброду між Думенком і Зінкевичем;
— «Собор» ПЦУ (начебто) не прийняв у своєму новому статуті пунктів про заснування місії для діяльності в діаспорі.

За всіма трьома пунктами об’єктивно можна зробити застереження «поки що». Проте два з трьох озвучених прогнозів не несуть УПЦ нічого доброго, у зв’язку з чим ми були б раді, щоб вони не справджувалися і надалі.

Окремо хотілося б прокоментувати деякі міркування наших колег про те, чому ж розгляд законопроекту № 8371, покликаного заборонити Церкву, було знято сьогодні з порядку денного. Гіпотези, озвучені на цю тему, розділяються — від найбільш «попсових», до «хардкорівських».

До перших належать ті, хто стверджує, що Зеленський особисто розпорядився зняти законопроєкт із порядку денного, нібито побоюючись іміджевих втрат в очах світової громадськості. Мовляв, не гоже це діло — приурочувати заборону Церкви до дня Хрещення Русі. Другі, своєю чергою, припускають (здебільшого спираючись на власні судження), що між Предстоятелем УПЦ і главою ДЕСС Єленським усе ж таки стався певний «договорняк», деталі якого розкриються в майбутньому. Серед іншого, висловлюються гіпотези, що Собор УПЦ, присвячений розриву з РПЦ, відбудеться ближче до Дня Незалежності України.

Дозволимо собі, з урахуванням наявних даних, висловити своє припущення з цього приводу. Щодо розборок з УПЦ, Офіс президента України давно не переживає за імідж. Церква, завдяки роботі «сумлінних» ЗМІ, дискредитована в очах громадськості настільки, що її заборону і знищення влада може почати хоч сьогодні, хоч на Великдень. Тому навряд чи хтось в ОП переймається в цьому питанні іміджем.

Що стосується «договорняка», то тут теж не все складно виходить. У нас є відомості авторитетного профільного грецького ресурсу Romfea.gr про те, що Митрополит Онуфрій, на крайній зустрічі з Єленським, підтвердив непорушність своєї позиції щодо дотримання канонічного порядку. Побічно цей факт підтвердили і прямі опоненти УПЦ, які почали міркувати про те, що «порятунок не в Онуфрії». Що ж тоді підтверджує наявність «договорняка»? А нічого.

Ми ж, коментуючи це питання, висловимо щось третє, так би мовити — золоту середину. Аналізувати те, що відбувається навколо Церкви, без урахування зовнішніх чинників — абсолютно невдячна справа. Хоча ми постійно твердимо про те, що Церква поза політикою, проте «політика» вважає інакше. Церква для «політики» — це така сама сфера впливу на електорат, як, наприклад, профспілки. Крім того, тиск на Церкву останні 9 років є чудовим інструментом відволікання уваги громадськості від болючіших проблем. Так, влада, може, й була б не проти, якби вся УПЦ злилася з ПЦУ. Однак такий крок мав би одномоментний, сумнівний і нетривалий політичний успіх. Набагато цікавіше і вигідніше тримати суспільство в напрузі, маніпулюючи такими поняттями, як «заборона», «арешт», «депортація» і багато іншого, що зараз «пропонують» пережити УПЦ.

Тому насильство над Церквою, яке ми спостерігаємо, здебільшого є елементом політичної гри, частиною якої ми з вами сьогодні опинилися. І повірте, ця гра триватиме рівно стільки, скільки Церква матиме вплив на уми і серця людей. Дуже скоро ми з вами побачимо нових і старих «захисників», почуємо безліч цікавих і не дуже речей. Однак ми повинні пам’ятати про те, що Церква, в цих усіх процесах, залишається Церквою. І тут — без варіантів.