Президентські вибори, УПЦ та ЄС: пов'язати незв'язне
Найближчим часом український Парламент планує проголосувати за продовження військового стану в країні ще на 90 днів, що автоматично означатиме скасування президентських виборів у 2024 році. Вся справа в тому, що ЦВК мала оголосити про початок передвиборчої кампанії, а враховуючи продовження військового стану, вибори до будь-яких урядових органів стають неможливими. Більше того, у владі вже заявили, що після закінчення президентського терміну Володимира Зеленського, його залишать на посаді «тимчасово виконуючого обов’язки глави держави».
Відмову від виборів уже задекларували і в Офісі президента. Сам Зеленський назвав інформацію про необхідність проведення президентських виборів «російськими наративами», заявивши, що вибори можна провести лише після повної перемоги України у війні з Росією. Слід зазначити, що «повною перемогою України» на сьогоднішній день вважається деокупація Криму та вихід на межі 1991 року. Говорячи простіше, коли станеться ця «повна перемога» — нікому не відомо. Відмовою від президентських (а також парламентських) виборів влада фактично цементує своє зручне становище, створюючи для себе небачене раніше вікно можливостей, насамперед, по розправі з інакодумством.
Те, що Українська Православна Церква знаходиться в «чорному списку» Офісу президента — секрет Полішинеля. Розправа над УПЦ набирає обертів, з’являються нові заборонні закони, крім цього, реанімуються старі. Днями Апеляційний суд Києва визнав правочинним ухвалений ще за Порошенка закон про перейменування УПЦ на «РПЦвУ». Крім цього, «Домокловим мечем» повис над Церквою проголосований нещодавно у першому читанні закон №8371. Областями проходить «тиха» експропріація храмів і монастирів (пам’ятників архітектури), якими Церква володіла на правах орендаря. А обшуки та кримінальні справи проти духовенства УПЦ стали буденністю.
Фактично, єдиною зачіпкою УПЦ залишалися президентські та парламентські вибори, які могли б хоч якось змінити ситуацію. Консультації із цього приводу велися вже давно. Розрахунок, швидше за все, був на те, що у разі виборів будуть створені і відповідно мотивовані нові політсили, у програмі яких буде опрацьовано питання скасування політичних репресій проти Церкви, яке подали б під виглядом релігійної рівноправності громадян.
І починалося все, начебто, не так уже й погано. Ядром спротиву стала міжнародна юридична компанія Amsterdam & Partners LLP. Завдяки залученню її фахівців, конфлікт української влади з Церквою навіть вдалося винести на міжнародний рівень, а медійне підсвічування цієї теми в окремих опозиційних ЗМІ США, начебто пробило багаторічну інформаційну блокаду про події навколо УПЦ. Проте, незважаючи на короткочасний успіх, по УПЦ було заподіяно нові удари.
Абсолютно кишеньковий ВРЦіРО, практично у повному складі, відразу вирушив до США виправдовувати київську владу, розповідаючи про небачену раніше релігійну свободу в Україні. Погодьтеся, коли перед вами виступають представники практично всіх ключових українських релігійних конфесій, і всі вони в один голос стверджують, що все добре, це звучить набагато переконливіше, ніж розповіді Такера Карлсона, який, як не крути, виглядає більш ангажованим. Пізніше, представник ПЦУ Євстратій Зоря, користуючись увагою заокеанської публіки, поспішив розповісти про те, що Такер Карлсон і Боб Амстердам, насправді — «говорящі голови, куплені проросійським олігархом-утікачем» Вадимом Новинським.
Як відреагували у США на «звітний концерт» ВРЦіРО — сказати складно. Об’єктивно, нинішні відносини між США та Україною перебувають хоч і не на найвищому рівні, проте релігійне питання навряд чи може стати в цьому випадку каменем спотикання. Загалом, з чого б американцям переживати за УПЦ? Нехай навіть у 2024 році президентом Штатів знову стане Трамп, це не змінить становище УПЦ кардинально. Тим більше, якщо українські вибори таки буде скасовано, тоді всі спроби натиснути американцям на «демократичний мозоль» залишаться безрезультатними.
Проте, на нашу думку, зараз для УПЦ набагато важливіший не заокеанський, а саме європейський напрямок. Сьогодні президент Єврокомісії Урсула Фон Дерляйн раптово закликала розпочати переговори щодо вступу до ЄС України та Молдови. Розмови про прийом України до ЄС саме найближчим часом йдуть на досить серйозному рівні. США, відмовившись виділяти Україні макрофінансову допомогу в 40 млрд доларів, дали зрозуміти, що цей напрямок виходить із пріоритетних. Конфлікт на Близькому Сході однозначно та безповоротно змістив акценти у світовій політиці. Таким чином, штати вирішили перекласти відповідальність за Україну саме на ЄС. Саме тому зараз почалися термінові розмови про вступ України до Євросоюзу.
Інтерес Європи у такому кроці зрозумілий. Вони чудово усвідомлюють, що не потягнуть фінансування війни з Росією. Та їм це особливо і не потрібно, враховуючи енергетичну та економічну залежність від ресурсів РФ. Прийнявши Україну до ЄС, ЄК зможе у ручному режимі заморозити чи погасити російсько-український конфлікт, змусивши українське керівництво йти на переговори з РФ. Для Зеленського, який також розуміє складність свого становища, такий розвиток подій стане цілком успішним передвиборним козирем, мовляв: «Закінчив війну. Вступили до ЄС. Все, як обіцяв». За ейфорією від нового статусу та за правильної інформаційної подачі, мало хто зверне увагу на поступки, на які піде влада в результаті переговорів. Єдине питання полягає в тому, що цей процес буде поступовим і триватиме довгий час.
Саме час, у разі УПЦ, – це той ресурс, яким Церква, на жаль, не володіє. Якщо Україну приймуть до ЄС із гнаною Церквою, на це вже буде пізно звертати увагу європейських правозахисних інституцій. Статус УПЦ, на той час, буде визначений як «заборонена проросійська псевдорелігійна організація». Місцеві грантоїди та лобісти ПЦУ вже зараз роблять все для того, щоб виправдати кожне слово у цьому виразі. Таким чином, у Церкви залишається не так багато місця для маневрів, проте напрямок роботи можна сформувати наступним чином.
Насамперед вихід на рівень таких європейських правозахисних інституцій, як ОБСЄ, ООН, різні регулятори з прав людини та релігійних питань. Опинившись там, потрібно скористатися цією можливістю на повну. Для цього Церкві, відверто кажучи, необхідні хороші піар-менеджери, які допоможуть піднести кожну окремо взяту ситуацію, як щось надзвичайне. Чесно кажучи, сухі доповіді зі статистикою захоплень храмів УПЦ — це, хоч і потрібний, але мало ефективний спосіб донесення інформації.
По-друге, це пошук політичної підтримки у сторін, які відверто опонують сьогодні українській владі. Це може бути, наприклад, уряд Угорщини, який ревно захищає права закарпатців, котрі, здебільшого — віруючі УПЦ. Те саме можна сказати і про ті країни, на території яких розташовані окремі Помісні Церкви.
До речі, вплив через Помісні Церкви – це третій і також дуже важливий пункт. За нашою інформацією, за останні півтора роки з боку УПЦ не надходило жодних офіційних звернень на адресу Польської, Румунської, Сербської, Чеської, Македонської чи будь-якої іншої Помісної Церкви, розташованої на території Євросоюзу. А цей напрямок чомусь абсолютно недооцінений. Важко зрозуміти чому ситуація складається саме таким чином, однак є сенс припустити, що звернення вище перерахованих Церков на адресу своїх урядів з вимогою захисту УПЦ від свавілля української влади могло б стати вагомим аргументом у майбутньому зближенні України з ЄС. Тому інформування цих Помісних Церков, а також розвиток з ними належних контактів, має стати пріоритетним завданням профільних відділів.
Щодо профільних відділів, — ВЗЦЗ УПЦ дуже непогано відпрацьовує напрямок із заснування закордонних парафій. Було б добре, якби від імені вже створених у Європі громад УПЦ відбувалося активне інформування місцевих урядів щодо ситуації зі свободою віросповідання в Україні. Принаймні до сьогодні про такі ініціативи теж нічого не відомо.
Словом, напрями роботи можуть бути різними, але ціль має бути одна. Церкві потрібно зробити так, щоб переслідування духовенства та віруючих, захоплення храмів та монастирів стали тією противагою, яку українській владі потрібно буде усунути, щоб країна змогла вважатися повноправним членом Євросоюзу. І якщо політичні події навколо України розвиваються саме за таким сценарієм, цей фактор необхідно враховувати, щоб не піти у забуття.
Читайте також
