Воно було того варте?

Історико-архітектурний заповідник “Чернігів стародавній” відзвітував про відвідуваність відібраного в Української Православної Церкви Спасо-Преображенського собору, який перетворили на музей. З 28 червня храм як музей відвідали 1000 осіб, 200 з яких – представники пільгової категорії і ще 50 квитків було видано на безоплатній основі. У “заповіднику” так само розповіли про те, скільки коштують квитки для входу в храм. 50 гривень – стандартний, 20 гривень – пільговий (діти, пенсіонери тощо). Таким чином, шляхом нехитрих математичних підрахунків, виходить, що “заповідник” за практично півтора місяця заробив 41500 гривень.

Тепер віднімаємо витрати “заповідника”, які хтось повинен покривати. Це, як мінімум, троє співробітників із зарплатою плюс-мінус 10 тисяч гривень без урахування податків, електроенергія, що витрачається на освітлення храму та інші організаційні витрати. У результаті можемо припустити, що після першого місяця експлуатації відібраного в УПЦ собору, Спасо-Преображенський храм-музей виявився збитковим підприємством, яке, – у зв’язку з тим, що “заповідник” – це державна організація, – лягло додатковим тягарем на бюджет міста. Це, своєю чергою, означає, що десь у Чернігові не прибрали один під’їзд у якійсь багатоповерхівці, підняли плату в громадському транспорті на 1-2 гривні тощо. Усе тому, що “Спасо-Преображенський музей” – це збиткова і збиткова за своєю суттю ідея місцевого управління Культури в особі заповідника “Чернігів стародавній”.

Водночас, варто нагадати, що на той час, коли Собор був у власності Чернігівської єпархії Української Православної Церкви, вхід до нього був безоплатним, а погашення комунальних послуг та інших вишукувань було відповідальністю релігійної організації, яка використовувала храм за його прямим призначенням. Таким чином, у повітрі витає закономірне питання – воно того варте було? Невже не можна було просто змусити релігійну громаду усунути ті недоліки, які комісія Мінкульту нібито виявила під час проведеної перевірки? Що нового показав “заповідник” у Спасо-Преображенському соборі після “реставрації”, чого жителі Чернігова не могли побачити, коли храм був у власності УПЦ?

Найсумніше, що Чернігів – це лише один чи не найбільший приклад того, як держава, аби насолити Церкві, береться утримувати такі ось “валізи без ручки”, які, з музейної точки зору, насправді не мають значної цінності. Уявіть, скільки бюджетних коштів витрачається на утримання Києво-Печерської Лаври! А скільки ще буде витрачено, якщо владі заманеться відібрати Почаївську та Святогірську Лаври! Але ж Церква утримувала ці приміщення практично повністю за власний рахунок. Церква витрачала колосальні кошти на збереження цих пам’яток архітектури. Церква розвивала місця, які держава перетворила на безлюдні пустелі.

Говорячи про все це, треба зважати й на те, що Україна зараз не багатіє, а бідніє. Не виключено, що за кілька років після таких збиткових ініціатив, хтось у Мінфіні підрахує витрати на “бурхливу” діяльність Міністерства культури в цій сфері і, врешті-решт, зазначені об’єкти будуть просто “законсервовані” та віддані запустінню. І що в підсумку? На зло бабусі відморозили вуха…