Про примітивні маніпуляції та брехню лобістів ПЦУ

Інтерв’ю директора Міжнародного інституту Афонської спадщини Сергія Шумила, присвячене українській релігійній кризі, розійшлося широким накладом у, насамперед, світських ЗМІ. Водночас Шумило, будучи у фарватері латентних лобістів ПЦУ, за великим рахунком, не сказав нічого нового або відмінного від того, що про це постійно говорять державні чиновники і релігійні експерти, типу Єленського, Сагана, Ковальської та інших Філіповичів.

Водночас, якщо зважати на озвучувані ними тези, складається враження, що вони розраховані на розумово неповноцінних або тих, хто абсолютно не орієнтується в ситуації. Контекст тверджень того ж Шумила – це суцільні протиріччя і маніпуляції, на окремі приклади яких ми б хотіли звернути увагу читачів.

1. Закон № 3894 (колишній №8371) не забороняє УПЦ, оскільки в ньому немає жодного слова про УПЦ.

Цю «істину» неодноразово озвучували прихильники заборони УПЦ, що, однак, йде в абсолютне протиріччя з тим, що відбувається навколо. Щойно цей закон був проголосований у Верховній Раді, всі без винятку укр.ЗМІ написали, що №3894 забороняє діяльність саме УПЦ. У тій же ПЦУ, після ухвалення закону, із закликом до діалогу «без умов» звернулися саме до УПЦ, а не до РПЦ, якої в Україні просто не існує, як юридичної організації.

Депутат Потураєв неодноразово вказував на те, що згідно з ухваленим законом проводитимуть експертизу статутів саме УПЦ, а не всіх релігійних конфесій України. Крім того, «релігієзнавча експертиза» існуючих статутних документів УПЦ, яку проводили махрові лобісти ПЦУ, на кшталт Чорноморця, Смирнова і Деркача, стала фактично заочним вироком УПЦ, оскільки «експерти», не знайшовши у Статуті УПЦ ніяких вказівок на горезвісний «зв’язок з Москвою», заявили про те, що в УПЦ і РПЦ є канонічний зв’язок. Як цей термін обґрунтувати з юридичної точки зору – питання досі відкрите і відповіді на нього ніхто так і не дав.

Таким чином, теза Шумила і його колег про те, що закон № 3894 не забороняє УПЦ, оскільки там про УПЦ немає ні слова, абсолютно неспроможна. Те, що мета закону не названа, не означає, що ніхто навколо не розуміє, про кого саме йдеться. Крім того, сам Шумило у своєму інтерв’ю зрештою таки визнає, що закон саме про УПЦ: «Що стосується УПЦ, цей закон дає важелі, щоб ця церква остаточно набула не декларованої, а справжньої незалежності. І закон не вимагає, щоб ця юрисдикція об’єдналася чи з ПЦУ, чи ще з кимось. Закон вимагає, щоб у неї чітко було прийняте рішення, яке конституює повний вихід і повне звільнення від своєї залежності від Московського патріархату». То про кого цей закон? Не про УПЦ, кажете?

2. Закон № 3894 (колишній №8371) не обмежує вільне сповідування релігійних переконань громадянами.

Ще одна улюблена маніпуляція, яку часто використовують лобісти ПЦУ у своїх інтерв’ю на зазначену тему. Що означає «обмеження права на віросповідання»? Чи є таким обмеженням ситуація, коли релігійну організацію позбавляють реєстрації? Безумовно! А чи обмежує свободу віросповідання ситуація, коли в релігійної організації відбирають храми, позбавляють іншого майна, при цьому не надаючи альтернатив? Безумовно! Чи можна вважати обмеженням на свободу віросповідання випадки, коли, як у Львівській чи Івано-Франківській областях, місцева влада переслідує вірян УПЦ, які не мають можливості збиратися для молитви навіть у приватних приміщеннях? Як вважаєте, Сергію Шумило? Усе вище перераховане – це вже обмеження свободи віросповідання чи ще ні?

Лобісти ПЦУ, які заявляють про те, що закон нібито не про УПЦ і тим паче не про обмеження права на свободу віросповідання, відкритим текстом заявляють про те, що коли він запрацює, саме УПЦ позбудеться більше трьох тисяч культових споруд, без яких, реалізація релігійних потреб громадян, буде істотно ускладнена. Про це, до речі, говорить і сам Шумило: «І якщо вони не зроблять цей крок, важку ампутацію таку для себе, духовну ампутацію, перш за все, то, справді, з набранням законом повної чинності в них виникають проблеми, тому що вони будуть втрачати статус юридичної особи, право користування певними культовими спорудами, які належать державі. Тобто не йдеться про культові споруди, які є у приватній власності, але культові споруди, які належать державі, і, згідно з цим законом, держава тоді має вирішувати цю проблему».

3. Після виконання вимог закону № 3894 (колишній №8371), ніхто не змусить УПЦ приєднуватися до ПЦУ.

Нас заспокоюють, що в разі, якщо УПЦ публічно оголосить про розрив КАНОНІЧНИХ зв’язків з РПЦ, тоді ніхто в Україні не буде в праві впливати на подальший статус Церкви. Тим більше, як сказав в інтерв’ю Сергій Шумило, від УПЦ не вимагатимуть приєднатися до ПЦУ. Однак, абсолютно не згодні з Шумилом його колеги, яких можна назвати умовними «яструбами» в цьому питанні. Смирнов, Павленко, Саган і багато інших «позаштатних експертів» ДЕСС, в один голос стверджують, що в Україні не може існувати інших православних церков, крім ПЦУ. Один з ідеологів закону №3894 депутат Потураєв неодноразово вказував на те, що УПЦ повинна буде приєднатися до ПЦУ і ніяк інакше.

Таку маніпуляцію Шумила можна вважати фактично заколисуванням церковної громадськості, оскільки якщо УПЦ все ж таки піде на виконання норм зазначеного закону, це означатиме – згоду з тими кліше, що наполегливо нав’язувалися щодо Церкви останні десять років. Зверніть увагу на те, що закон вимагає саме розриву канонічних зв’язків з РПЦ, тобто, кажучи простіше, розірвання Євхаристійного і молитовного спілкування, що неминуче поставить саму УПЦ в статус неканонічної релігійної структури. У такому разі, з канонічної точки зору, визнана чотирма Помісними Церквами ПЦУ, умовно вважатиметься більш канонічною, ніж УПЦ, що пішла в розкол. І, треба визнати, що саме цього домагаються згаданим законом.

4. Після виконання вимог закону № 3894 (колишній №8371) УПЦ зможе самостійно вирішувати своє подальше майбутнє.

Спробуємо суто теоретично змоделювати ситуацію, коли УПЦ справді виконує вимоги закону №3894 і заявляє про розрив зв’язків з РПЦ. У яких випадках цей план міг би бути реалізований? Оскільки УПЦ не є автокефальною Церквою, після ухвалення такого рішення їй необхідно шукати канонічну альтернативу, тобто – входження до складу іншої Помісної Православної Церкви. Умовно кажучи, ми повірили Сергію Шумилу, який сказав, що до ПЦУ приєднуватися не обов’язково і що ніхто не буде змушувати робити це. Що далі?

За ідеєю, УПЦ могла б звернутися до Предстоятелів Помісних Церков із проханням – прийняти УПЦ під свою юрисдикцію. Яка з Помісних Церков сьогодні має можливість формувати свою юрисдикцію на території України? Відповідь на це питання можна знайти в нещодавньому конфлікті ДЕСС і Румунського патріархату. РумПЦ стала першою і, судячи з усього, останньою Помісною Церквою, яка спробувала влаштуватися на території України. Однак, всупереч нормам українського законодавства, Румунський патріархат, який хотів створити умови для румунської нацменшини в окремо взятих регіонах країни, отримав необґрунтовану відмову.

Така ситуація послужила сигналом усім іншим Помісним Церквам, які могли б скористатися ситуацією в разі ліквідації УПЦ. Держава НЕ ДАСТЬ можливості навіть зареєструватися на території України, не кажучи вже про те, щоб передати у власність іншим Помісним Церквам культові споруди, які планують відібрати в УПЦ. Тому Сергій Шумило просто-напросто збрехав, коли сказав в інтерв’ю, що: «Демократично-правова держава не може заперечувати право існування будь-яких релігійних організацій в Україні, якщо вони не пов’язані з державою-агресором і підтримкою війни проти України».

Варто зазначити, що таку «доказову базу» демократичності заборонних процесів щодо УПЦ в державі прийняли, як основну. Ці твердження повторюються з регулярністю раз-два на місяць, а змінюються лише спікери. Ця системність вказує на те, що в профільних державних установах чудово розуміють, що ситуація із законом №3894 виглядає прескверно. Міжнародні правозахисні організації світового рівня, які точно не можна запідозрити в симпатіях до УПЦ, прямо говорять про те, що цей закон є порушенням і обмеженням прав громадян на свободу віросповідання.

Таким чином, порушення даним законом фундаментальних прав громадян побачили навіть за океаном, не кажучи вже про те, що змушені переживати священики та віряни УПЦ, у державі, яка фактично «обнулила» релігійні вподобання 8 мільйонів українців, роблячи при цьому вигляд, що нічого не відбувається. Тому, Сергію Шумило, ви або свідомо брешете, відстоюючи, таким чином, інтереси «державної церкви», якою фактично призначена ПЦУ. Або ви абсолютно не орієнтуєтеся в темі, що наштовхує на запитання – а навіщо тоді коментуєте?