Церковно-державні «піддавки» як спосіб вивести УПЦ з-під удару

ЗМІ опублікували результати чергового соціологічного опитування на релігійну тематику. За останні кілька років ми вже звикли до того, що в українській пресі про УПЦ пишуть «або погано, або нічого». Однак тенденція, яка спостерігається останнім часом, вказує на те, що відбувається деяке потепління у ставленні до Церкви. Так і цього разу, коли Центр досліджень «СОЦИС» публікує інформацію, яка хоч і не прямо, але все ж є компліментарною щодо УПЦ.

Цифри не брешуть

Отже, за результатами нещодавно проведеного соціологічного дослідження, виявляється, що:
– ВСЬОГО 34,7% українського суспільства виступають ЗА заборону УПЦ;
– 31,7% хотіли б, щоб влада не втручалася в справи Церкви і залишила все, як є;
– 22,9% взагалі не знають/не цікавляться даним питанням;
– ВСЬОГО 10,8% виступають за те, щоб об’єднати УПЦ з ПЦУ.

Таким чином, згідно з отриманими даними, дві третини суспільства або взагалі не орієнтуються в питанні, або вважають, що держава не повинна втручатися в справи Церкви. У той же час, третина виступає за заборону УПЦ або об’єднання Церкви з ПЦУ, що, в цілому, значно менше в порівнянні з тими, хто проти втручання в церковні справи або взагалі не хоче цікавитися цією тематикою.

Крім того, в цьому ж опитуванні несподівано з’явилося питання про релігійних лідерів, яким довіряє українське суспільство. Показово те, що в нього потрапив Предстоятель УПЦ, а відсоток людей, які проголосували за Митрополита Онуфрія, дисонує з попередніми результатами на цю тему. Таким чином:
– главі ПЦУ довіряють 46% респондентів;
– главі УГКЦ – 45,3%;
– Предстоятелю УПЦ – 23%.

«Вишенькою» на торті даного соцопитування є конфесійна самоідентифікація опитаних. По-перше, важливо, що 70,2% називають себе ПРАВОСЛАВНИМИ. При цьому, 46,5% ідентифікують себе просто православними, до ПЦУ відносять себе 37,2%, а до УПЦ – 18,3%.

А тепер, для порівняння, нагадаємо дані торішнього соцопитування з практично ідентичними питаннями, яке проводив КМІС. 80% виступали ЗА заборону УПЦ. 6% відносили себе до УПЦ. Митрополиту Онуфрію висловили довіру 6%. Відносили себе до ПЦУ 56%.

Таким чином, при зіставленні цих двох соціологічних досліджень виходить, що за рік:
– бажання повної заборони УПЦ впало на 45,3%;
– інтерес до ПЦУ впав на 18,8%;
– інтерес до УПЦ зріс на 12,3%;
– рівень довіри до Предстоятеля УПЦ зріс на 17%.

Чи не дивна метаморфоза? Звичайно, всі ці соцопитування – це дуже приблизна і вкрай ненадійна річ, тим більше з огляду на те, що всі центри соціологічних досліджень належать тим чи іншим політичним колам. Однак, саме останній факт вказує на те, що епоха «розлюднення» УПЦ, ймовірно, добігає кінця.

Закон №3894 – спосіб випустити пар

Але як же, в такому випадку, бути із забороною УПЦ? Адже закон №3894 вже прийнятий і його навряд чи скасують у найближчій перспективі. Так, закон №3894 дійсно не скасують. Однак на даний момент нічого не вказує на те, що він може бути імплементований у повній мірі. Якщо сказати точніше – результат від цього закону буде зовсім не таким, як багато хто очікує, і справа ось у чому.

Припустимо, ДЕСС найближчим часом опублікує результати експертизи Статуту Київської митрополії УПЦ, в яких буде вказано, що Церква афілійована з Московським патріархатом. Що буде після цього? Судові тяжби. Тривалі і виснажливі, такі ж, як у справі про Києво-Печерську Лавру. Так, паралельно відбуватимуться постійні ситуації, схожі на ті, що сталися в Черкасах і Чернівцях. Однак до заборони всієї структури УПЦ дійде зовсім не скоро, якщо це взагалі колись відбудеться.

Таким чином, закон №3894 – це страшилка, завдяки якій влада, як ми неодноразово писали раніше, відволікає увагу громадськості від більш нагальних питань і, разом з тим, спосіб випустити пар радикально налаштованій частині суспільства. Ми, мовляв, «московську церкву» заборонили, але повинні все робити за законом, щоб нас з-за кордону не вилаяли, тому все через суди і так довго.

Найголовніше, – поки цей «котел» повільно варить свою «кашу», ставлення суспільства до даного питання змінюється: від ненависті – до байдужості. Саме на це розраховують «архітектори» заборони УПЦ, свідомо затягуючи процес. В результаті і вівці будуть цілі, і вовки ситі. Але найцікавіше те, хто є кінцевим бенефіціаром того, що відбувається.

Qui prodest?

Звичайно, ніхто не каже, що в найближчому майбутньому тиск на УПЦ буде істотно ослаблений або взагалі припиниться. Державно-церковні відносини в Україні залишаться в стані «ні миру, ні війни», оскільки релігійне питання в країні завжди було і залишається одним із важелів управління масами.

Проте Церква – це зручний і універсальний предмет торгу, а інтерес Росії в справі «порятунку Православ’я» очевидний. І з огляду на це вкрай цікавим виглядає той факт, що ставлення до УПЦ почало змінюватися в кращу сторону саме після першого раунду нових мирних переговорів між Україною і Росією. Так-так, ми стверджуємо, що процес мирного врегулювання вже йде, хоча він поки що не такий очевидний, як нам би цього хотілося.

Виглядає все так, ніби російську сторону, яка, крім іншого, озвучувала необхідність відновлення прав УПЦ, в Україні почули, у зв’язку з чим поступово послаблюють хватку, підкидаючи один за одним такі ось дані опитувань, в яких очевидно проглядається поліпшення позицій УПЦ в суспільстві. Принаймні, саме в цьому намагаються переконати всіх навколо. При цьому, антицерковні закони та ініціативи залишаться в силі як засіб тиску на УПЦ у разі, якщо Церква відчує якусь зайву самостійність.