Екзархат Константинополя: Між розумними і красивими?

Не встигли ми опублікувати свої роздуми з приводу можливості організації на території України Екзархату Фанару, як в «Софійському братстві» поспішили підтвердити більшість наших припущень. Один з найбільш активних членів цієї організації надав власні аргументи щодо того, чому екзархат, у разі заборони УПЦ, – це добре.

Проте без відповіді залишається єдине питання, на яке справедливо звернули увагу наші читачі – який сенс у цьому екзархаті, якщо Константинопольський патріархат так чи інакше змусить його членів співслужити з ПЦУ? Якщо бажання увійти в екзархат Фанару продиктовано сумнівним канонічним статусом і агресивною політикою ПЦУ щодо УПЦ, тоді цей варіант міг би мати сенс за умови, що в контексті цього об’єднання літургійних відносин з ПЦУ встановлювати не стануть.

Однак, якщо в екзархаті будуть схиляти до співслужіння з ПЦУ, – що логічно з огляду на наявність таких відносин з ПЦУ у Константинопольського патріархату, – тоді чим це принципово відрізнятиметься від того ж переходу в ПЦУ? Єдине, що в такому випадку може виправдати ситуацію, це неучасть членів екзархату в захопленнях майна УПЦ і відносна віддаленість безпосереднього начальства. Але ці аргументи навряд чи виправдають «духовний зв’язок» з ПЦУ, яка, тим часом, буде займатися освоєнням нерухомості забороненої УПЦ. Це все одно, що єврей, який ходить в гості до нацистів, в той час, поки його родичів заганяють в газові камери.