Чому УПЦ не може відновити відносини з Константинопольським патріархатом

Один із читачів нашого сайту поставив гарне запитання — чому УПЦ не допускає відновлення євхаристійного спілкування з Константинопольським патріархатом? Мотивація проста, — якби УПЦ це зробила, тоді повним складом могла б увійти в екзархат Фанару, щоб уникнути заборони та експропріації майна. Аргументи на користь такого рішення, на думку запитувача, можна звести до того, що Помісні Церкви, — навіть ті, що не підтримують рішення Патріарха Варфоломія зі створення ПЦУ, — все-таки не розірвали спілкування з Фанаром і аж ніяк від цього гіршими не стали.

УПЦ часто звинувачують у тому, що рішення про розрив відносин із Фанаром було зайвим. Ба більше, багато хто вважає, що в даному випадку Церква фактично продублювала схоже рішення Московського патріархату, однак насправді, для такого кроку не було достатніх причин. Проте так можуть стверджувати лише ті, хто або зовсім не орієнтується в ситуації, або свідомо намагається виключити Патріарха Варфоломія з «формули» релігійного протистояння в Україні.

Отже, почнемо відповідати на це комплексне питання з кінця. Помісні Церкви, які не визнали ПЦУ, не розривають євхаристійного спілкування з Константинопольським патріархатом тому, що український церковний конфлікт, за великим рахунком, не їхня справа. Принаймні, саме так більшість із них вважає. Вони зайняли позицію «і вашим, і нашим», підтримуючи стосунки і з Фанаром, і з РПЦ тому, що ніхто не може сказати точно — в який бік похитнеться маятник у цьому питанні.

Крім того, треба розуміти, що більшість із них усе ж таки віддали перевагу РПЦ. Про це говорить єдиний факт — невизнання ПЦУ з їхнього боку. Це, напевно, одна з найбільших перемог РПЦ у цьому конфлікті. Є і ще один, психологічний фактор. У Церквах розуміють, що українська ситуація рано чи пізно може бути зрежисована у них «під носом». Тому «царські замашки» Патріарха Варфоломія навряд чи приводять когось із них у захват. І найголовніше — немає жодного сумніву, що якщо Патріарх Варфоломій розіграє український сценарій на канонічній території будь-якої іншої Церкви, розрив спілкування відбудеться неодмінно!

Тепер давайте відповімо на запитання — чому розірвала спілкування з Константинопольським патріархатом Українська Православна Церква? І ще більш важливо — чому вона не хоче цих рішень відновлювати? Як ми вже написали вище, — відновити відносини з Фанаром на даному етапі для УПЦ — це все одно, що: а) визнати правильність вчинків Патріарха Варфоломія щодо української тематики, б) погодитися з тезами про те, що вся попередня боротьба УПЦ за свої права — повна дурниця, яка, насправді, нікому не була потрібна.

Говорячи простіше, розрив стосунків УПЦ з Фанаром — це вимушений захід, що був продиктований рішенням про створення паралельної юрисдикції, від чого УПЦ могла лише постраждати, і це всі прекрасно розуміли. Захоплення майна УПЦ, напад на духовенство і вірян Церкви — це аж ніяк не ноу-хау ПЦУ. УПЦ жила в стані перманентних гонінь протягом тридцяти років і цілком природно, в УПЦ чітко і ясно розуміли, до чого призведе легалізація вчорашніх кривдників Церкви. Саме тому розрив спілкування з Фанаром став єдино можливим способом відповіді на дії Патріарха Варфоломія, якого, до речі сказати, перед цим неодноразово відмовляли численні делегації УПЦ — від єпископату до православних меценатів, таких як Новинський.

Але навіть якщо залишити осторонь церковну політику і подивитися на питання з суто побутового боку. Як ми вже писали раніше — екзархат Фанару не стане повноцінно незалежною від ПЦУ структурою. Так чи інакше, тих, хто увійде до складу такого об’єднання, рано чи пізно змусять співслужити зі схизматиками. У такому разі, який сенс цього кроку? Тобто, «ми не перейдемо в ПЦУ, адже вони такі-сякі, але у своєму екзархаті ми будемо співслужити з ПЦУ, оскільки нам так сказали на Фанарі».

Особливо важливим у такому разі залишається морально-етичний аспект. Уявімо собі, що УПЦ на офіційному рівні відновлює спілкування з Фанаром. Що, в такому разі, треба буде сказати тим, хто постраждав безпосередньо від рішення Патріарха Варфоломія створити ПЦУ? Що сказати священикам, чиї життя після захоплень храмів перевернуті догори дриґом? Що сказати вірянам, яких били за те, що вони намагалися не допустити захоплень церков? Невже хтось вважає їх усіх настільки дурними, що може розраховувати на те, що вони не знають, хто саме винен у їхніх бідах? Що має сказати цим усім людям Предстоятель УПЦ? «Дорогі друзі, ми тут вирішили розписати мирову з Фанаром і піти під грецький покров. Ви там сильно не бунтуйте! Змиряйтеся! Усі образи забудьте! Патріарх Варфоломій не винен у тому, що ви молитеся по квартирах і підвалах. Він — хороший, добрий пастир! Винні злі ПЦУшники, які за кілька років, за щучим велінням, теж стануть правильними і хорошими, адже ми всі покликані до єдності!». Чи так?

Тому, поки українська церковна криза не вирішена згідно з канонами Церкви. Поки не повернуто захоплені храми і монастирі. Поки, врешті-решт, у наших опонентів не прокинеться почуття каяття за скоєні щодо УПЦ злодіяння. Ні про які поступки мова бути не може! Насамперед — Патріарху Варфоломію, рішення якого, поза всяким сумнівом, є першопричиною всього того, що відбувається з Церквою в Україні.