"Синдром Ясенця": чи стане демарш ексклірика ПЦУ "предтечею" системної кризи в структурі

Екс-клірик ПЦУ Ярослав Ясенець опублікував багатосерійний байопік, в якому розповів про причини свого виходу зі структури зазначеної релігійної організації. Треба сказати, що Ясенець у даному випадку не став першопрохідцем, оскільки рік тому точно так само вчинив протоієрей Андрій Шиманович, який опинився в УПЦ КП в 2017-му році.

Варто зазначити, що претензії до ПЦУ у Ясенця і Шимановича дуже схожі. Низький духовний і організаторський рівень Думенка, агресивна поведінка по відношенню до УПЦ, обслуговування політичних інтересів (часто — антихристиянських) українського уряду, нездоровий екуменізм, кадрова криза та багато іншого, про що, за нашими даними, у ПЦУ говорить багато хто, проте не всі готові висловитися з цього приводу публічно. Усе це накладається ще й на непросту атмосферу взаємовідносин між пересічними діячами та ключовими функціонерами ПЦУ, в основі якої вже давно помітний поділ на вищі та нижчі сорти.

Звісно, хочеться вірити, що для самого Ярослава Ясенця обставини, які склалися, стануть поштовхом для того, щоб колись дійти до істини і відшукати нарешті те найжиттєдайніше джерело, до якого зараз жадає потрапити його безсмертна душа. Виходячи з того, що він розповів сам про себе, йому б не завадило потрапити в якийсь віддалений від цивілізації монастир УПЦ, де під керуванням грамотного духівника він зміг би налаштувати струни своєї душі, яка прагне, на гармонійний лад. Однак, судячи з того, що він планує закріпитися в УПЦ КП, до цього ще далеко.

Проте сам факт того, що ревний послідовник ідей ПЦУ раптом став проти того духу, який панує всередині організації, вже говорить багато про що. Те, що трапилося з Ясенцем, у святоотцівській літературі, має безліч назв і, водночас, одне пояснення — Господь вирішив постукати в його серце. Одкровення Ясенця — це ніщо інше, як пробудження, яке відбулося внаслідок активності Божественної благодаті в його напрямку. Головне його завдання в даному випадку — це зрозуміти і прийняти те, що з ним зараз відбувається правильно.

Своєю чергою, претензії, які Ясенець висловив на адресу ПЦУ, — це ніщо інше, як «відкриття», до якого, через своє серце, він прийшов і розумом. Про що говорить це «відкриття» Ясенця? Про те, про що говорять багато хто і вже дуже давно — в ПЦУ благодаті Святого Духа немає. Адже як діє Божественна благодать хоча б по відношенню до духовенства Церкви? Вона немічних лікує, а те, чого їм не вистачає, — заповнює. Невже не зрозуміло, що невміння Думенка зв’язати два речення без папірця під час проповіді, відсутність чернецтва, бездуховні та безграмотні служителі — це явна ознака того, що благодать Божа в цьому випадку не діє?

Ще один доказ такої тези — це потенціал тих священнослужителів УПЦ, які перейшли або планують опинитися в ПЦУ. Більшість із них роблять такий крок через свою порочність, а не через «любов до Батьківщини» та інші псевдопатріотичні пориви. Вони переходять у ПЦУ тому, що не витримують благодаті в УПЦ. Не витримують того рівня, який вимагається від священиків у тих Церквах, де благодать присутня. Їм набагато простіше бути там, де не засуджують за двоє/троєженство, за пияцтво, за брехню, за лихоїмство та інші пристрасті, якими вони страждають, але не хочуть їх виправляти.

Головне питання — чи стане прецедент Ясенця для ПЦУ системним? Нам здається, що така ситуація рано чи пізно трапиться з тими з ПЦУ, в кого є совість. Учитель Церкви Тертуліан писав, що душа за природою — християнка. Тобто, душа, в якій працює голос совісті, не зможе надто довго перебувати в тих умовах, про які розповів Ясенець. Рано чи пізно багатьох у ПЦУ почне «проривати» і голосів на користь правди буде все більше. Назвемо це явище «Синдромом Ясенеця» і помолимося за те, щоб Господь послав мудрість і християнське чуття, які приведуть цих людей до пізнання Істини, берегинею якої на землі є лише істинна Христова Церква.