Операція «Wanish»: хто і як намагається відбілити авторитет Патріарха Варфоломія у православному світі

Створення ПЦУ та її подальше «вільне плавання» вже давно стали історією, до якої не просто входять, а, скоріше, вляпуються. І цього разу вляпався не хто-небудь, а особисто Патріарх Варфоломій. Завдяки ПЦУ він, по суті, не здобув майже нічого цінного, зате втратив дуже багато в плані репутації. Уже сам факт того, що ієрархи Елладської та Кіпрської Церков, які перебувають у сильній залежності від Фанару, відкрито виступають проти легалізації української церковної схизми, свідчить про серйозність кризи. А те, що ПЦУ навіть у цих Церквах існує в режимі «гібридного визнання», остаточно руйнує надії Єпіфанія Думенка увійти до «вищої ліги» Православ’я. Додатково олії у вогонь додає й позиція більшості інших Помісних Церков, які відмовляються визнавати ПЦУ церквою, а Єпифанія — канонічним архієреєм.

Проте все не так однозначно. Для порятунку глави Фанару вже запущено антикризовий механізм, і в ньому задіяні фігури, авторитет яких може допомогти Патріарху Варфоломію зняти з себе відповідальність за всі «промахи» ПЦУ.

Окрему роль у цій історії відіграють дії Єрусалимського патріарха Феофіла. Його спроби «виправити те, що накоїв Варфоломій», тривають уже кілька років. Якщо рахувати від створення ПЦУ, то таких епізодів налічується щонайменше п’ять. По-перше, сам Єрусалимський патріархат не визнає ПЦУ. При цьому Феофіл, по суті, не сказав про ПЦУ жодного різкого слова, а Єрусалимська Церква не ухвалювала з цього питання ані синодальних, ані соборних рішень. По-друге, важливим кроком стало Амманське зібрання Предстоятелів, яке дало можливість випустити пар усім обуреним діями Варфоломія в Україні та породило надію на повторення подібного формату. Однак далі розмов справа так і не пішла.

По-третє, було анонсовано візит Єрусалимського Патріарха до Москви в середині червня цього року. Офіційно цілі зустрічі так і не були уточнені, але неважко припустити, що йшлося б про відносини між Церквами та українське питання. Пізніше, за особистої підтримки президента США, з’явилася ще амбітніша версія: Феофіл нібито стане посередником у врегулюванні війни між Росією та Україною. Однак і цей задум залишився на рівні декларацій.

По-четверте, Феофіл нещодавно заявив, що має намір не просто стати посередником у врегулюванні військових дій, а й особисто зустрітися з Володимиром Путіним і Володимиром Зеленським, щоб примирити дві ворогуючі держави та, увага, подолати церковний розкол. І тут виникає ключове питання: про який саме розкол йдеться? Між РПЦ та УПЦ розколу немає — є суперечності, що виникли на тлі війни, але Російська Церква, як і раніше, вважає УПЦ своєю невід’ємною частиною. Отже, виникає підозра, що під «розколом» мається на увазі саме ПЦУ.

Якщо Феофіл приїде в Україну, то, згідно з протоколом, приймаюча сторона неминуче залучить до зустрічі Єпифанія Думенка, з яким Єрусалимському Патріарху так чи інакше доведеться контактувати. Домогтися, щоб на зустрічі такого високого рівня Церкву представляв митрополит Онуфрій, йому навряд чи вдасться. А отже, якщо Феофіл заговорить про подолання розколу між ПЦУ та УПЦ, виникає питання: на яких умовах це має відбуватися? Якщо на найвищому рівні його зустрічає відвертий схизматик, який, спираючись на адміністративний ресурс, продовжує заганяти канонічну Церкву в підпілля, чи не стане це фактичним гібридним визнанням ПЦУ? Вже легко уявити, як державні ЗМІ перетворять таку зустріч на гучний інформаційний сюжет із потрібними акцентами: мовляв, Онуфрій без громадянства відсиджується у Феофанії, а Єпифаній вирішує долю українського православ’я.

У такому сценарії неминуче постає питання: у якій позиції опиниться УПЦ? Чи не опиниться вона в становищі не просто потерпілої, а сторони, що програла? І що взагалі зможе запропонувати Феофіл Україні, якщо чудово розуміє, що не має повноважень самостійно вирішувати такі питання?

Є підстави вважати, що Феофіл дійсно приїде і до Росії, і до України, але це станеться не раніше, ніж після зібрання так званої Пентархії, яке найближчим часом має намір провести Патріарх Варфоломій. Єрусалимський Патріарх нещодавно зустрічався з главою Фанару, а саме зібрання Пентархії цілком може стати спробою предметно обговорити накопичені питання та виробити певну «дорожню карту» для врегулювання української церковної кризи. У такому разі очевидно: до Києва Феофіл привезе не власні рішення, а ідеї Варфоломія.

А що може запропонувати сам Варфоломій, здогадатися нескладно. Усе зводиться до тези: «ми видали Томос усій Україні» та подібних формулювань. Максимум, на що він може піти, — запропонувати УПЦ і ПЦУ скликати ще один собор під наглядом тієї ж Пентархії. Але важливо розуміти головне: Варфоломій ніколи не відмовиться від створення ПЦУ і не стане відкликати Томос. Якщо Пентархія дійсно готує для України саме такий сценарій, то можливі кілька варіантів його реалізації.

По-перше, слід враховувати, що й в УПЦ, і в ПЦУ вже сформувалися нові еліти, незадоволені поточним станом справ у своїх структурах. Саме цей внутрішній «кістяк» може стати основою для чергової спроби об’єднання. Вона може відбутися або через «звільнення» глав УПЦ і ПЦУ з обранням нового «митрополита Київського», або через просування компромісної фігури, яка влаштувала б обидві сторони, наприклад екзарха Фанару в Україні Михайла Аніщенка.

Але що робити з тими, хто не згоден? А вони, безумовно, будуть, насамперед в УПЦ. Для них може бути запропоновано «третій шлях» — повноцінне входження до складу РПЦ на правах екзархату або окремих єпархій, за аналогією з Кримом і Донбасом. Не хочете в ПЦУ 2.0 — тоді йдіть до РПЦ і самі розбирайтеся з державою та іншими недоброзичливцями.

На цьому тлі особливо помітна інформаційна «артилерійська підготовка». У церковних ЗМІ дедалі частіше з’являється версія, згідно з якою Патріарх Варфоломій нібито не винен у тому, що сталося, бо створював ПЦУ під політичним тиском, а не з власної волі. Нещодавно схиархімандрит Гавриїл (Бунге), авторитетна постать у західному православному світі, заявив, що на главу Фанару тиснув Держдеп. А сьогодні в низці церковних ЗМІ було опубліковано великий матеріал із «спогадами про ті події» від представників Константинопольського патріархату, де стверджується, що ПЦУ створили під тиском Порошенка та СБУ.

Паралельно Варфоломій активно заручається підтримкою глав Албанської, Болгарської та Румунської Церков, які, судячи з усього, схвалюють його курс. Усі ці збіги виглядають підозріло синхронними. І тому складається враження, що те, що здається допомогою, насправді може виявитися пасткою, а те, що виглядає як фантастика, — цілком реальністю.