Прилетіло звідки не чекали

У той час, поки окремі ревнителі чекають, що саме Українська Православна Церква ухилення в розкол, прилітає звідки не чекали. Естонська Православна Церква Московського Патріархату опублікувала реліз за результатами зустрічі з представниками МВС республіки. Предметом обговорення було розірвання «адміністративних і канонічних» зв’язків з РПЦ. Примітно, що новина про зустріч опублікована лише естонською мовою, тоді як на російській версії сайту повідомлення про це відсутнє. З іншого боку, це й не дивно. Адже речі, які написані в релізі, претендують на крамолу місяця.

Ми давно стежимо за ситуацією в ЕПЦ МП і, треба сказати, риторика ієрархії Естонської Церкви, принаймні — зовні, змінюється в геометричній регресії. Якщо ще два місяці тому вікарій Естонської митрополії єпископ Тартуський Данило, який частково виконує представницькі функції, заявляв про те, що ЕПЦ МП не зможе існувати повноцінно, якщо розірве стосунки з Руською Православною Церквою, то сьогодні в Естонській Церкві вже відкрито обговорюють із владою етапи відокремлення від РПЦ.

Цього разу діалог Церкви з естонською владою був більш «продуктивним», ніж раніше. За його результатами Естонська Церква публічно взяла на себе зобов’язання внести зміни до Статуту, які вказували б на розірвання зв’язків із Московським патріархатом, і навіть намітила діалог про можливе об’єднання з Естонською митрополією Константинопольського патріархату. Ба більше, Церква має надати державі «дорожню карту» виконання своїх обіцянок, вказавши в ній дати і покрокову реалізацію намічених планів. Усю цю підготовчу роботу ЕПЦ МП має виконати до кінця серпня, а держава, своєю чергою, гарантувала Церкві повну свободу і недоторканність (судячи з усього — на цей період).

Цікаво, що анонсовані в ЕПЦ МП кроки в напрямку «від Москви», дуже нагадують вимоги, які були поставлені державою перед Українською Православною Церквою. Різниця лише в тому, що УПЦ виконала лише перший пункт, чітко позначивши критерії, за якими піде на другий. Зміни до Статуту УПЦ з видаленням згадок про приналежність до РПЦ були внесені на Соборі у Феофанії ще у 2022 році. Крім відсилання до Грамоти Патріарха Алексія II, у документі дійсно не залишилося жодного слова про зв’язки «з Москвою». Що стосується діалогу з ПЦУ, — той самий Собор вказав на його неможливість через агресивну політику останньої щодо УПЦ.

Хоча Естонська та Українська Православна Церкви перебувають практично в однаковому статусі щодо Московського патріархату (і та й інша — автономні, але в УПЦ більше прав), ЕПЦ МП перебуває в однозначно більш слабких позиціях щодо держави республіки. Станом на сьогодні, ЕПЦ МП — це всього лише дві єпархії, близько 40 парафій і 80 осіб духовенства, в той час, як УПЦ в рази більша, від чого має сили для значного і тривалого опору владі. Цей фактор обов’язково потрібно враховувати при бажанні провести паралелі між ситуаціями.

Колеги справедливо звернули увагу на те, що якщо все озвучене — не «фінт», а в ЕПЦ МП дійсно зібралися виконувати озвучене, це цілком може означати, що йдеться про майбутній розкол. Тим не менш, не можна виключати й того, що заяви єпископа Даниїла попередньо узгоджені з Патріархією та існує якийсь резервний план, за яким вікарій Талліннської митрополії зараз і діє. Зрештою, звертають на себе увагу кілька моментів.

По-перше, коли в ЕПЦ МП заговорили про зміну Статуту, пролунав ледь вловимий розголос про «збереження посилання на Томос 1993 року» в новій редакції документа. Фактично те ж саме зробила УПЦ у 2022 році, таким чином, позначивши наявність канонічного зв’язку з РПЦ і відсутність претензій на автокефалію. По-друге, те, що відбувається в ЕПЦ МП, не можна назвати панікою. У всьому, що відбувається і сказаному, цілком проглядається структуризація, а озвучені наміри скоріше продиктовані необхідністю сучасних реалій, ніж якимось бажанням відректися від РПЦ.

По-третє, заявлений діалог з ЕАПЦ Константинопольського патріархату не обов’язково призведе до об’єднання, адже діалог — це умови, на які обидві сторони мають право не йти. УПЦ, нагадаємо, в різний час теж формувала комісії з діалогу з колишньою УПЦ КП, але це ні до чого не призвело.

З іншого боку, якщо все відбувається саме так, як ми припустили, тоді необхідно констатувати той факт, що політичний тиск, який чиниться на Російську Церкву в усьому світі, все ж приносить свої плоди. Тенденції в даному випадку створюються вкрай неспокійні, оскільки становище більшості єпархій РПЦ за кордоном є схожим з тим, що має місце в Естонії. З аналогічними проблемами Російська Церква стикається в Литві та Латвії. Щось схоже відбувається і в Молдові. Про ситуацію в Україні взагалі говорити немає сенсу, адже статус УПЦ — із зареєстрованої на заборонену, — може змінитися вже цього місяця.

Звертає на себе увагу також і те, що в більшості перерахованих випадків (за винятком Молдови), атака на РПЦ поза Росією відбувається за консультацій та сприяння місцевій владі Константинопольського патріархату. Складно уявити, яким чином буде вирішена ситуація з Естонською Церквою, однак варто нагадати, що в цьому питанні кожен прецедент слугує «маркером» тих самих «червоних ліній», які можна або не можна переступати. Приміром, питання зі зміною Статуту вже було прощупане УПЦ. Результати показали, що це, можливо — помаранчева, але ще не червона лінія для Церкви-Матері. Зараз, судячи з усього, цей же крок зроблять в Естонії. І, цілком може бути, що в Естонії такий спосіб послабити тиск уряду на Церкву спрацює.

Що є «червоною лінією»? Проголошення самочинної автокефалії, яке, природно, не буде підтримано ні в Москві, ні в Стамбулі, поставивши, таким чином, тих, хто зважиться на цей крок, у статус розколу. І, щось підказує, що Естонська Церква навряд чи піде за таким сценарієм. Таким чином, в Естонії фактично повториться те, що сталося в Україні 2 роки тому. Мабуть, нинішні реалії не передбачають будь-яких інших способів не випасти «з орбіти» РПЦ, водночас виконуючи всі вимоги державної влади.