Нагадаємо, раніше ми повідомляли про те, що Міжнародна правозахисна організація Human Rights Watch піддала критиці закон № 3894 (кол. №8371), спрямований на заборону діяльності Української Православної Церкви. В організації вважають, що закон про заборону УПЦ грубо порушує права людини на свободу совісті і, згідно з його положеннями, унеможливить функціонування найбільшої в Україні релігійної конфесії. У Human Rights Watch закликали український уряд зупинити імплементацію закону №3894 і відправити його на правознавчу експертизу до Венеціанської комісії.
Коментар кандидата юридичних наук щодо закону № 3894, спрямованого на заборону УПЦ
Доцент, кандидат юридичних наук, керівник Центру дослідження верховенства права та релігії Дмитро Вовк прокоментував ухвалений Верховною Радою скандальний закон №3894, спрямований на заборону Української Православної Церкви. Експерт переконаний, що закон не відповідає міжнародним стандартам у сфері прав людини і спрямований на внутрішню аудиторію для імітації боротьби з усім «проросійським». Коментар подаємо повністю.
«Закон ухвалено на тлі консенсусу серед українців щодо необхідності заборони або суттєвих обмежень діяльності Української православної церкви (УПЦ), історично та канонічно пов’язаної з Московським патріархатом. Попри те, що закон трактується як захід захисту національної безпеки (концепція «духовної незалежності»), він орієнтований на внутрішню українську аудиторію та є продовженням заходів із позбавлення українського публічного простору зв’язків із Росією (таких як перейменування топонімів або зміни в шкільних програмах).
Головна проблема закону — у тому, що він не відповідає міжнародним стандартам у сфері прав людини, які унеможливлюють заборону релігійних організацій через релігійні (канонічні) зв’язки. Натомість передбачають, що заборона можлива як реакція на протиправну поведінку такої організації. Водночас держава має довести факт інституційної протиправної поведінки, а не правопорушення певних членів організації.
На сьогодні українські суди винесли близько 50 вироків щодо чинних або колишніх священиків УПЦ, більшість яких пов’язані з протиправним самовираженням: поширенням мови ненависті або виправданням російської агресії. Звичайний сценарій — поширення певних меседжів у приватному чаті або в розмові з вірянами. Хоча є й кілька вироків, які доводять колабораціоністську діяльність. За таких умов застосування повної заборони УПЦ, яка налічує майже 8000 громад (на території, що під контролем українського уряду) та 10000 священиків, не є пропорційним заходом, хоча держава може і повинна переслідувати певних священиків чи вірян за скоєння кримінальних злочинів, зокрема у сфері нацбезпеки. Тому закон уже зазнав критики з боку міжнародних організацій, які опікуються свободою релігії або переконань.
Закон також містить низку проблемних положень у сфері верховенства права (наприклад, спрощена судова процедура ліквідації релігійних громад) і призведе до суттєвого посилення дискреційної влади держави в регулюванні релігії. Крім того, у разі ліквідації УПЦ суттєво зміниться релігійний ландшафт України. Утворення єдиної Православної церкви, якщо це станеться, може посилити тиск на релігійні меншини, який тією чи іншою мірою присутній у всіх країнах із православною більшістю, і якого Україна уникала завдяки розколу та конкуренції всередині Православної церкви. Уже тепер також очевидно, що закон слугує своєрідним сигналом для місцевої влади та громадських активістів, що громади УПЦ фактично вже заборонені, і посилює конфлікти в релігійному середовищі. Ці конфлікти теж можуть бути суттєвим викликом для держави», — вважає Вовк.
Читайте також
