Лінії розлому в ПЦУ

За мотивами нашої попередньої публікації, наші читачі справедливо ставлять собі питання — з чого ми взяли, що ПЦУ може зникнути з релігійної мапи України, у разі мирного врегулювання російсько-української війни. Питання дійсно не пусте, адже зараз ПЦУ виглядає відносно монолітно. От тільки в нас складається враження, що цей Колос — на глиняних ногах.

Перш за все, треба розуміти, що на даному історичному етапі ПЦУ цілком залежить від політики керівництва країни. Приховувати державно-церковну симфонію в Україні, яка відбулася, стає дедалі складніше, адже ПЦУ вже цілком відкрито підтримується урядом: це і передача культових об’єктів, і організація заходів в Україні та закордоном.

ПЦУ у відповідь платить цілковитою лояльністю, не звертаючи увагу на відверто антихристиянський курс, який узято в Україні за основу. Яскравий приклад — ситуації з Києво-Печерською Лаврою та з іншими відібраними в УПЦ храмами, де відбувається все, що завгодно, тільки не те, що має бути. Хто-небудь чув про стурбованість офіційних осіб ПЦУ, скажімо, тим фактом, що в Чернігові закрили кілька храмів, перетворивши їх на музеї, а мощі святих — на експонати? Ось і ми не чули.

Водночас Епіфаній Думенко виступає на політичних заходах, закликаючи повернути Україні ядерну зброю, озброїти країну «до зубів», судячи з усього, для того, щоб українці воювали десятиліттями, унаслідок чого припинивши своє існування суто фізично. Йому то що? Він же воювати не піде. Не підуть воювати також і клірики ПЦУ, 70% яких — реєстрові «капелани», які не виїжджають із мирних територій і займаються відвертим розбоєм щодо парафій УПЦ. Все це їм сходить з рук виключно з однієї причини — ПЦУ поки що
потрібна державі. Організація цілком вписується в загальний політичний фон нинішнього уряду, тому їх і тримають.

Що стосується внутрішньої ситуації, то тут для ПЦУ починається найцікавіше. Останнім часом, навіть незважаючи на повний доступ до адміністративного ресурсу, керівництву ПЦУ дедалі складніше стримувати внутрішні протиріччя, які дуже скоро, за впливу зовнішніх обставин, лунатимуть дедалі гучніше і виглядатимуть дедалі яскравіше.

Розлом №1: УАПЦ у ПЦУ

Конфлікти між колишніми представниками УПЦ КП і УАПЦ всередині ПЦУ стали буденністю. У принципі, вони мали місце і до об’єднання, адже в «Київському патріархаті», з подачі Філарета Денисенка, зміцнилося тверде переконання, що УАПЦ — це розкольники. Навіть після того, як відбулося об’єднання двох гілок української схизми, ситуація кращою не стала. Колишні члени УПЦ КП привласнили собі парафії УАПЦ, залишивши ієрархів УАПЦ фактично ні з чим. Такий стан речей пізніше вилився в низку конфліктів між першими і другими. Відомі випадки, коли УПЦ КП фактично захоплювала парафії УАПЦ, уже будучи єдиною структурою.

Про конфлікт між колишніми «автокефалістами» та «філаретівцями» неодноразово публічно висловлювалися такі представники УАПЦ, як Гавриїл Кризина, Володимир
Шлапак і Афанасій Шкурупій. Вони звинувачують своїх «братів по цеху» у захопленнях парафій, які раніше були у складі УАПЦ, а за ПЦУ відійшли під контроль ієрархів колишньої УПЦ КП.

Крім того, суперечки точаться з низки принципових питань, таких, як, наприклад, календарне. Широко відомий демарш Афанасія Шкурупія, який категорично відмовляється переходити на «новий стиль», незважаючи на те, що новоюліанський календар є офіційно прийнятим у ПЦУ.

Розлом №2: ПЦУ і Зінкевич

Про конфлікт між главою ПЦУ Епіфанієм Думенком і главою Волинської єпархії ПЦУ Михайлом Зінкевичем не говорив тільки ледачий. Останні публічні приниження Зенкевича Синодом ПЦУ тільки підтверджують наші доводи, які ми наводили на цю тему раніше. Думенко робитиме все можливе, щоб «потопити» свого прямого конкурента, саме тому Зінкевич поки що не робить відкритих кроків для конфронтації.

Природно, волинський конкурент Епіфанія розуміє, що доти, доки на Думенка ставлять в уряді, реалізувати успішний переворот у ПЦУ йому не вдасться. Однак, у міру зміни політичної ситуації та послаблення інтересу держави до підтримки ПЦУ, цей конфлікт неминуче вийде назовні.

Як би там не було, Зінкевич зайняв вичікувальну позицію, а удари по ньому Синоду ПЦУ насправді показують слабкість самого Думенка, який вирішив розібратися зі своїм конкурентом чужими руками.

Розлом №3: ПЦУ та екс-УПЦ

Екс-ієрархи Української Православної Церкви — Симеон Шостацький і Олександр Драбинко, які приєдналися до ПЦУ в 2019 році, так само, м’яко кажучи, не задоволені тією ситуацією, яка склалася в «об’єднаній церкві». До них приєдналися священики, які пішли з УПЦ в ПЦУ і створили «Софійське братство». І перші, і другі викликають відверте роздратування у керівництва ПЦУ, оскільки, хоча й попрощалися з УПЦ де-юре, де-факто залишаються прихильними до своїх колишніх колег. Крім того, опинившись у ПЦУ, замість «відкритої церкви», яку анонсував Епіфаній, вони побачили авторитарну модель правління.

Одноосібний стиль правління Епіфанія, відсутність визнань структури з боку Помісних Церков, а також агресивна політика ПЦУ щодо УПЦ змушують перебіжчиків шукати третій шлях, що страшенно злить ключових функціонерів ПЦУ. Такою альтернативою вважається створення Константинопольським патріархатом додаткового екзархату, до якого могли б увійти всі, хто незадоволений внутрішніми перипетіями і розбірками. З надією на такий сценарій, ця група духовенства фактично приєдналася до екзарха Фанару в Україні єпископа Команського Михайла Аніщенка.

Характерно, що не так давно з Константинопольського патріархату просочилася інформація про те, що між главою ПЦУ та екзархом має місце конфлікт, який навіть вилився у взаємні скарги, спрямовані Синоду Фанару. У зв’язку з цим на Фанарі навіть заговорили про те, щоб замінити Думенка, однак, судячи з усього, це питання було відкладено «до кращих часів».

Який сценарій спрацює?

Перш ніж розмірковувати на цю тему, необхідно відштовхуватися від політичних реалій. За останні місяці по ПЦУ було завдано низку серйозних ударів. Це і обмеження західного фінансування, і втрата лобістів у Вашингтоні, що сталося у зв’язку з виборами нового президента США. Серйозного іміджевого удару було завдано по ПЦУ новими ЛОМами Білого дому. Інтерв’ю Боба Амстердама Такеру Карлсону, в якому ПЦУ назвали «фейковою церквою» — це вкрай неприємний для ПЦУ сигнал.

Крім того, до кінця не вирішено питання з критикою керівництва ПЦУ на Фанарі. Раніше ми публікували інсайд про те, що в Стамбулі всерйоз задумалися над переглядом свого ставлення до ПЦУ у зв’язку з низкою церковних скандалів в Україні. На Фанарі не хочуть відповідати за ситуації, подібні до тих, які весь світ побачив у Черкасах, коли захоплювали кафедральний собор УПЦ.

ПЦУ зараз нагадує локомотив без гальм. Активізація рейдерської атаки на Чернівецьку єпархію УПЦ, яка цілком може призвести до того, що було в Черкасах, це ще один мінус самої ПЦУ, яка не змогла реалізувати себе як «єдина церква». Крім того, такими діями вони кидають тінь на патріарха Варфоломія, який, до речі, останнім часом, обмежив свої контакти з главою ПЦУ.

З огляду на вище перераховані лінії розлому, не можна сказати, що спрацює одна з них. Найімовірніше, ситуація в ПЦУ змінюватиметься на гірше через сукупний вплив зазначених аспектів.