Архієпископ УПЦ Сильвестр (Стойчев): Автокефалія - це природна норма існування Помісної Церкви

Архієпископ Білогородський Сильвестр (Стойчев), вікарій Київської Митрополії та ректор Київської Духовної Академії УПЦ, опублікував розгорнуте богословське та історичне обґрунтування ідеї автокефалії. На його думку, прагнення до повної адміністративної незалежності є природним і нормальним станом для кожної Помісної Церкви, а не синонімом розколу, як це часто уявляють. Свої тези ієрарх виклав як відповідь на запитання, що виникли після його участі в подкасті на тему майбутнього статусу Української Православної Церкви.

На початку своєї публікації архієпископ Сильвестр наголосив на важливості відкритої та чесної дискусії в церковному житті, розкритикувавши анонімних авторів в інтернеті, які, за його словами, вдаються до маніпуляцій та образ, позиціонуючи себе як захисники канонічного ладу.

Центральною тезою архієрея є твердження, що автокефалія — це норма існування Помісної Церкви. Відповідаючи на запитання, де про це сказано у Святому Письмі чи канонах, він пояснив, що хоча сам термін «автокефальна Церква» відсутній у стародавніх текстах, ідея про незалежні Помісні Церкви прослідковується від самого початку християнства. Він посилається на Книгу Діянь і Послання апостола Павла, де згадуються самостійні церкви в Єрусалимі, Антіохії, Галатії та інших містах. За словами ієрарха, образ Церкви як Тіла Христового вказує одночасно і на єдність, і на різноманіття, де Помісні Церкви, сповідуючи єдину віру, є самостійними у вирішенні своїх внутрішніх питань.

Розвиваючи свою думку, архієпископ Сильвестр цитує святого Кипріяна Карфагенського: «Оскільки тримається зв’язок злагоди та зберігається нероздільним таїнство Кафоличної Церкви, то кожний єпископ сам діє на власний розсуд, маючи дати Господу звіт у своїх діях». Він зазначає, що до IV століття вже існували незалежні митрополії, які, на думку візантійських каноністів, таких як Феодор Вальсамон, фактично були автокефальними. «У давнину митрополити всіх єпархій були автокефальними і приймали хіротонії від своїх власних Синодів», — наводить він цитату каноніста XII століття. Таким чином, за словами архієпископа, таких святителів, як Ігнатій Богоносець, Полікарп Смирнський, Іриней Ліонський, Кіпріан Карфагенський, Василій Великий, Іоанн Златоуст і багатьох інших, у сучасних категоріях слід визнати предстоятелями автокефальних Помісних Церков.

Архієпископ висловлює жаль, що для багатьох вірян, включно з духовенством, термін «автокефалія» став синонімом розколу. Він стверджує, що це є результатом «спотвореної еклезіології». За його словами, історично розколи були пов’язані з єрессю, а не зі здобуттям адміністративної незалежності. Ба більше, він робить рішучу заяву: «Історія Церкви свідчить, що церковні розділення виникають не тоді, коли Церква набуває статусу автокефалії, а навпаки, тоді, коли Церква-мати під різними штучно вигаданими приводами відмовляється надавати незалежність будь-якій своїй частині». На його думку, це «типова хвороба патріархатів», які прагнуть утримати свої «дорослі дочірні» церкви, що й призводить до конфліктів.

Насамкінець ректор Київської Духовної Академії торкнувся ролі національного чинника в церковному житті. Він наголосив, що прагнення до автокефалії не є злом, а створення нової Помісної Церкви — це не розділення, а примноження Вселенської Церкви. Відкидаючи звинувачення в етнофілетизмі, він послався на статтю керуючого справами УПЦ митрополита Бориспільського Антонія (Паканича) від 2008 року, де той писав: «Самій природі Православ’я властиво розбудовувати Церкву на підставі існуючих місцевих культур. З цієї точки зору розвиток автокефалії на базі «культурного фактора» не становить для Православ’я богословських або канонічних проблем». Архієпископ Сильвестр робить висновок, що ігнорування національної самобутності пастви суперечить церковному переказу, прикладом якого є місія святих Кирила і Мефодія, що відстоювали право слов’ян на власну культуру і Церкву.

Нагадаємо, нещодавно ієрарх Української Православної Церкви митрополит Бориспільський і Броварський Антоній опублікував авторську статтю, в якій запропонував глибокий богословський погляд на поняття автокефалії, порівнюючи його з двома ключовими біблійними подіями: руйнацією Вавилонської вежі та сходженням Святого Духа в П’ятидесятницю. У публікації архієрей застерігає, що коли автокефалія з канонічного інструменту перетворюється на політичний або націоналістичний проєкт, вона неминуче веде до духовного хаосу та поділу, подібно до Вавилона, тоді як істинна єдність Церкви досягається через благодать Святого Духа, як це сталося в П’ятидесятницю.