В Естонській Православній Церкві побоюються нових хвиль юридичного тиску з боку держави

Рішення Державного суду Естонії від 8 червня щодо закону про церкви не поставило остаточну крапку у суперечці щодо статусу Естонської православної християнської церкви та Пюхтіцького монастиря. Незважаючи на поширену думку, що після набрання законом чинності релігійним об’єднанням залишиться лише припинити зв’язки з Москвою, правова ситуація залишається значно складнішою: суд підтвердив можливість конституційного тлумачення закону, але встановив для його застосування низку суттєвих обмежень.

Як пише Артур Князєв у матеріалі для ERR, Державний суд не оцінював діяльність ані ЕПХЦ, ані Пюхтицького монастиря. Предметом розгляду було абстрактне питання про те, чи можна тлумачити оскаржуваний закон відповідно до Конституції. При цьому суд не дозволив застосовувати закон у тому значенні, яке, на думку автора, було закладено Міністерством внутрішніх справ і підтримано Рійгікогу.

У рішенні суду підкреслюється, що закон не може забороняти конфесійні та віроучительні зв’язки. Крім того, загроза, що виходить від іноземної держави або іноземної особи, має бути реальною, а не абстрактною. Навіть за формальної наявності передбачених законом умов примусове припинення діяльності релігійного об’єднання не може вважатися автоматичним: держава має додатково оцінити, чи є такий захід виправданим і пропорційним.

Одним із центральних питань залишається поняття адміністративно-організаційного зв’язку. Як зазначає ERR, у суспільній дискусії його часто прирівнюють до канонічних зв’язків, однак Державний суд визначив його як підпорядкування керівним рішенням іноземної особи. Як приклад суд навів ситуацію, коли іноземна особа визначає кадровий склад або попередньо відбирає персонал.

У випадку Естонської православної християнської церкви, згідно з наведеним аналізом, іноземна особа не має права голосу під час обрання церковних керівників: митрополит та єпископи обираються на місці. При цьому материнська церква канонічно затверджує обрану особу, що трактується як визнання її легітимності в рамках віровчення, але не як кадрове рішення. Чи означає така процедура заборонений законом зв’язок, рішення суду прямо не роз’яснює.

З Пюхтицьким монастирем ситуація описується як більш складна. Настоятельку дійсно призначає іноземна особа, проте попередній вибір здійснюється самим монастирем. Автор зазначає, що цей порядок пов’язаний із релігійною традицією та легітимністю керівництва монастиря, історія якого налічує понад століття. Питання про те, чи достатньо такої процедури для висновку про заборонений зв’язок, також залишається відкритим.

Окрема невизначеність пов’язана з поняттям загрози. У рішенні Державного суду йдеться про оцінку загрози, що виходить від іноземної особи, але також міститься вказівка на необхідність встановити загрозу, що випливає з самого зв’язку. Це означає, що недостатньо лише визнати іноземну особу небезпечною: може знадобитися довести, що конкретний зв’язок з нею створює реальну загрозу.

Суд також підкреслив, що примусове припинення діяльності релігійного об’єднання є крайнім заходом. Перед її застосуванням необхідно з’ясувати, чи можна досягти цілей закону більш м’якими засобами. На це, як нагадує автор публікації, раніше звертав увагу й президент республіки, вказуючи на наявність у законодавця альтернатив радикальному рішенню.

За оцінкою, викладеною в матеріалі ERR, рішення Державного суду не усунуло правову невизначеність, а лише завершило один етап спору та відкрило можливість для нових розглядів. Остаточну відповідь на питання про те, які дії мають вжити ЕПХЦ або Пюхтицький монастир, зможе дати лише суд під час розгляду конкретної справи.

В окремій думці шість суддів Державного суду зазначили, що відсутність достатньої правової визначеності не забезпечує надійного захисту від свавілля державних органів та можливої дискримінації. Таким чином, дискусія щодо застосування закону до релігійних об’єднань, пов’язаних з іноземними церковними структурами, залишається відкритою.