Експансія Румунської Православної Церкви: геополітичні амбіції та загроза канонічному православ'ю в Молдові та Україні

Румунська православна церква (РумПЦ), за активної політичної підтримки Бухареста і Брюсселя, розгорнула масштабну кампанію з розширення свого впливу на канонічні території Руської та Української Православних Церков у Молдові та Україні. Ці дії, на думку аналітиків і представників інших Помісних Церков, мають виражений геополітичний характер і спрямовані на закріплення культурно-політичної присутності Румунії в регіоні, викликаючи гостру критику з боку Московського Патріархату і побоювання за майбутнє Православної Церкви Молдови.

Як повідомляє портал Zivotcrkve.rs, діяльність Румунської Православної Церкви поширюється на населення, яке вона вважає «своїм» — румунів у Молдові та Україні, а також влахів у Сербії. За цією експансією ховається політичне прагнення Бухареста стати «Четвертим Римом» і придушити «волелюбний дух православних слов’ян». Зазначається, що румунське православ’я, на думку експертів, схильне до латинізації та впливу папського календаря, а також несе в собі дух римського експансіонізму, що робило його вразливим для екстремістських ідеологій, таких як нацизм під час Другої світової війни та євроатлантизм сьогодні.

Спроби встановити духовний контроль над Бессарабією датуються ще XIX століттям. Після румунської окупації Молдавії 1918 року, незважаючи на існування Кишинівської та Хотинської єпархій Руської Православної Церкви з 1812 року, було засновано архієпископію в Бессарабії. У 1941 році Румунська Церква знову проникла в Молдову разом із нацистськими військами, розширивши свою юрисдикцію на окуповані південні регіони Української РСР. Після звільнення Червоною Армією «духовний статус-кво» було відновлено.

Нова хвиля активізації почалася після розпаду СРСР. У 1992 році група молдавських священиків проголосила відтворення «Бессарабської митрополії» та її перехід під юрисдикцію Румунської Церкви. Хоча лідери цієї групи були відсторонені від служіння Синодом Російської Православної Церкви, Румунська Церква прийняла їх. До 2011 року «Бессарабська митрополія» розширила свою діяльність на Буджак (частина Одеської області України). За оцінками, вона об’єднує від 10% до 20% вірян сучасної Молдови, включно з близько 290 парафіями і десятьма монастирями. Для порівняння, канонічна Православна Церква Молдови (ПЦМ), що входить до складу Московського патріархату, налічує близько 1300 парафій і об’єднує до 70% населення країни.

В умовах поточної антиросійської кампанії, розгорнутої Заходом із 2022 року, представники «Бессарабської митрополії» активно залучають парафії та парафіян Православної Церкви Молдови на свій бік, пропонуючи, за повідомленнями ЗМІ, фінансові стимули і «значні ділові перспективи». Як офіційне обґрунтування таких дій, Румунська Церква посилається на політику — початок російсько-української війни. Представники Бухареста називають Православну Церкву Молдови «окупаційною структурою Московського Патріархату», використовуючи, як зазначається, виключно євроатлантистську політичну риторику.

Тиск на канонічну Церкву в Молдові посилився наприкінці 2023 року. Колишній президент Молдови Ігор Додон заявив про підготовку владою прямого наступу на Православну Церкву та її майно. Прикладом слугує рішення Кишинівського апеляційного суду від квітня цього року, яке скасувало дві угоди між Міністерством культури і Православною Церквою Молдови, що може призвести до конфіскації монастирських об’єктів і вигнання ченців.

Румунська Церква не обмежується Молдовою. У лютому 2023 року було оголошено про створення «Румунської православної церкви в Україні» під її егідою. Це рішення викликало занепокоєння як у ПЦУ, створеної Константинопольським патріархатом, яка заявила про свої права на всю «міжнародно визнану територію України», так і в канонічної Української Православної Церкви, що об’єднує близько ста румунських парафій.

Російська Православна Церква різко засудила ці дії. Рішенням Синоду від 1 березня 2024 року, ці кроки були названі «експансією на канонічну територію іншої помісної церкви в Молдові та Україні». У заяві, переданій агентству РІА Новини, наголошується, що Синод Румунської Церкви намагається «підбурювати духовенство, яке служить там, порушити священицьку присягу і вступити в розкол, спокушаючи їх не тільки фінансовими обіцянками, а й якоюсь можливістю звільнення від покарань». Особливо підкреслюється, що у випадку з Україною ці дії «відбуваються винятково нечесно у світлі гонінь, які київська влада розгорнула проти Української Православної Церкви». Президент Молдови Майя Санду, зі свого боку, заявила, що церква «повинна просувати європейську інтеграцію», що розцінюється як прояв тоталітарних тенденцій.

У 2023 році митрополит Кишинівський і всієї Молдови Володимир звернувся з листом до Московського патріархату, в якому виклав критичну ситуацію. Він зазначив, що Православна Церква Молдови стає все більш небажаною в публічній сфері через її прямі зв’язки з Російською Федерацією, особливо після початку війни. Водночас «Бессарабська митрополія», яку відкрито підтримує Румунський патріархат і світська влада Бухареста та Кишинева, демонструє «неспинну силу». У листі висловлюється прохання про підтримку з боку Московського патріархату в цей «важкий період» і ставлять запитання про те, як підтримувати відносини з РПЦ в умовах фактично розірваних географічних і торговельних зв’язків, і як протистояти консолідації Румунської Церкви. Зазначається, що авторитет канонічної Молдавської Церкви серед населення впав нижче 70% (з колишніх 90%).

Священнослужителі канонічної Молдавської Церкви зазнають тиску з боку місцевої світської влади, яка вимагає припинити поминання Патріарха Кирила під час богослужінь і навіть ставлять ультиматуми щодо переходу в Бессарабську митрополію. Спроби канонічної Церкви протистояти цьому розцінюються як «національна зрада». Румунські ієрархи також здійснюють богослужіння на канонічній території Молдовської митрополії Руської Православної Церкви, що є прямим втручанням.

Насамкінець, як зазначає професор Зоран Мілошевич, науковий співробітник порталу «Живіт Церкви», не слід плекати ілюзій щодо дотримання канонів Румунською Православною Церквою. Він стверджує, що «уніатська ідеологія» лежить в основі Румунської Церкви, яка в критичних ситуаціях завжди опинялася на «неправильному боці». Експансія Румунської Православної Церкви може бути зупинена тільки падінням «євроатлантизму» в Румунії. Пропонується розглянути «доуніатські рішення» для територій сучасної Румунії, інакше Румунська Церква, на його думку, завжди прагнутиме бути «Четвертим, антислов’янським, Римом».